В Україні не так давно було проголошено судову реформу.
Кожен пересічний громадянин розуміє, що це повинно призвести до поліпшення судової гілки влади, як це і записано в ст.8 Конституції України – в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантуються.
Президент України П.О. Порошенко неодноразово у своїх виступах підкреслював, що вкрай необхідно перезавантажити всю судову систему, тобто оновити її, шляхом ретельного відбору кадрів, які достойні носити високе звання судді.
Для цього було розроблено механізми відбору найкращих служителів Феміди через проведення конкурсного відбору, складання іспитів (тестів), проходження співбесіди у психолога та інші заходи.
Такі обов\’язки було покладено на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
А що ж робити з тими суддями, які вже тривалий час працюють, куди їх подіти, виникає логічне запитання.
Відповідь криється в тому, що якщо є орган, який їх відбирає, то логічно, що є й організація, яка призначає суддів на посаду, звільняє їх та розглядає скарги з метою притягнення до відповідальності.
Таким органом є Вища рада правосуддя, яка в повному розумінні почала виконувати мету судової реформи , тобто оновлювати суддівський корпус, а якщо бути відвертим, то просто звільняти суддів за будь-яке порушення, з приписом “За порушення присяги”.
За період 2014-2017 років було проведено масові звільнення суддів за рішеннями Вищої ради правосуддя, що, в свою чергу, дійсно мало б на меті відсіяти тих, хто спаплюжив себе, працюючи суддею, але звільнення за порушення присяги – це найтяжчий вид покарання, так як особа, яка тривалий час працювала суддею, залишається без вислуги (трудового суддівського стажу), в тому числі і без пенсії (тобто без нічого).
Проаналізувавши діючу практику прийняття рішень Вищої ради правосуддя за 2014-2017 роки, можна прийти до висновку, що остання звільняла суддів за порушення присяги, керуючись Законом України “Про судоустрій і статус суддів” № 192-VIII, який був прийнятий 12 лютого 2015 року, яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, в тому числі до Закону № 22/98-ВР, а Закон № 2453 -VI викладено в новій редакції.
Закон № 192 – VIII був опублікований 26 лютого 2015 року, тому пункти 6 та 8 розділу 1 та пункти 1, 3 і 4 розділу ІІ цього Закону набрали чинності з 27 лютого 2015 року, а всі інші його положення – з 28 березня 2015 року.
Що ж є дуже суттєвим у таких змінах Закону. Відповідно до норм Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453 -VI, дисциплінарне стягнення могло бути застосоване лише не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку.
Положенням же Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII вже передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Цілком логічно, що і в Конституції України повинні були внестись зміни, що відбулось – частина третя статті 126 Конституції України викладена в такій редакції – без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку п.п.3, вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Стаття 126 Конституції України (в редакції від 02.06.2016 року, що вступила в силу 31 жовтня 2016 року) не передбачала таких підстав для звільнення судді, як за порушення присяги.
Незважаючи на те, що зміни до статті 126 Конституції України вступили в силу 31.10.2016 року, Вища рада правосуддя застосовувала при прийнятті своїх рішень до суддів у період 2015-2017 років за порушення присяги саме 3-річний термін із дня вчинення проступку в редакції Закону № 192-VIII.
Але ж кожен юрист чи правник або адвокат зауважить про те, що відповідно до норми статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом\’якшують або скасовують відповідальність особи (офіційне тлумачення ч.1 статті 58 в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 року).
Що ж відбувалось на практиці суддів, на яких подавались скарги до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та до Вищої ради правосуддя? Їх оскаржували і позбавляли рішенням суду або Вищої ради правосуддя статусу судді з преамбулою: “за порушення присяги”. Таких суддів, відповідно до статистики прийнятих рішень, із 100 % були звільнені приблизно 90 відсотків.
Тоді і простий читач зауважить і запитає, як же тоді бути із застосуванням норми статті 58 Конституції України, яка напряму кореспондується зі статтею 8 і 55.
Відповідь на це питання є. І головне, що, дійсно, норми Конституції України, ясна річ, взяли верх.
11 липня 2017 року Вища рада правосуддя, у повному складі розглянувши справу № 2017/0/15-17 стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М., про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, в цьому рішенні на аркуші 12 виклала (дослівно):
“Законом № 2453-VI та Законом України “Про Вищу раду юстиції” (у редакції на час розгляду справи судом) були встановлені строки давності притягнення судді до відповідальності, що застосовувались не пізніше шести місяців з дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Законом № 1402-VIII передбачено, що такий строк не може бути більше трьох років з дня вчинення проступку (частина одинадцята статті 109).
Запровадження такого строку є заходом, який погіршує становище судді порівняно з ситуацією, коли строк застосовувався не пізніше шести місяців із вчинення проступку.
Враховуючи викладене, слід відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Приморського районного суду міста Одеси Лабунського В.М. у зв\’язку із закінченням встановленого законом строку для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини шостої статті 50 Закону № 1402-VIII, дисциплінарне провадження підлягає припиненню.
Є актуальним той факт, що 19 січня 2017 року Європейський Суд з прав людини прийняв рішення у справі за заявою Андрія Володимировича Куликова та ще 17 суддів проти України, яким констатував грубе порушення статті 6 і 8 Конвенції “Про захист прав людини і основоположних свобод”, при цьому наголосив, що повноцінна судова реформа, яка включає в себе конституційні та подальші законодавчі зміни, не можуть суперечити Конституції України та Конвенції .
Виходячи з цього, Вища рада правосуддя сама 11 липня 2017 року прийняла прецедентне рішення, яким застосувала строки притягнення не пізніше шести місяців з дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку. Тому всі рішення, які приймались до цього із застосуванням 3-річного терміну і по яких судді звільнені, можуть бути переглянуті за заявою останніх, так як стаття 2 Кодексу Адміністративного Судочинства України передбачає в п.1 ч.3 верховенство права, п.2 ч.3 рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (Стаття 1 Конституції України), тому кожен громадянин має право на справедливий суд.
Підсумовуючи все викладене, зауважимо, судова реформа триває й надалі, бо вже сформований склад Верховного Суду, зараз складають іспити судді першої інстанції, а надалі й апеляційної інстанції.
Тому час покаже, чи правильний був підхід у тому, що багато професійних суддів вимушені були звільнятися з посад, чи їх звільняли, або вони йшли на пенсію, бо такі умови були створені для цього. Але хочеться закінчити цей матеріал, як шуткував Жванецький: “Сьома, як ви думаєте, – питає Мойша, – до кого мені піти зробити хірургічну операцію – до хірурга з 5-річним стажем чи до цього Абрама, який працює вже 25 років?”
Мойша відповідає: “Звісно, до Абрама, і нічого страшного, що він погано бачить і працює в окулярах, у нього ж такий талант, перевірений часом!!!”.
Суддею може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, відповідний юридичний стаж і вік. Для тих суддів, хто пропрацював більше 5 років, держава організовувала семінари з підвищення кваліфікації та інші заходи з метою професійного росту, відпрацьовувалась роками єдина судова практика і єдиний підхід при розгляді справ у різних судових інстанціях.
Подивимось реаліям в очі, що вже сьогодні ми маємо невиправдане збільшення обсягу навантаження на суддів, починаючи з касаційних інстанцій, брак кадрів і несформовані штати в судах першої та апеляційної інстанції, головне – єдиного підходу в практиці застосування норм постійно змінюваного законодавства, яке, на жаль, не тільки ускладнилось умовами при подачі позову до суду, але й значним підвищенням оплати судового збору зі спрощенням процедури проведення слухання справи.
Сподіваємось , що основний принцип конституційних прав і обов\’язків буде дотримуватися, але коли самі судді беззахисні у своїх правах, то на що може сподіватись проста людина.
(Офіційна інформація “Східно-Європейська Корпорація юридичної та правової допомоги”)
