До редакції сайту Житомир-Онлайн звернулася житомирянка Альона зі скаргою на те, що житомирська поліція не хоче розшукувати винуватця ДТП:
“Вчора, 24 жовтня, я повертала з вулиці Князів Острозьких на вулицю Бориса Тена, призупинилась перед пішохідним, почала знову рух і почула голосний звук позаду себе, я одразу відкрила вікно побачити, що сталося, тому що позаду не було машин. І коли відкрила повз мене проїзджав велосипедист, матюкаючи мене на чому світ стоїть. Я швидко вийшла з машини, обійшла її і побачила, що в мене пошкоджено бампер і протитуманну фару – цей велосипедист в\’їхав в мою автівку і почав тікати. Я одразу сіла в машину і почала його наздоганяти, паралельно телефонуючи в поліцію. В поліції в мене почали питати всі мої дані, чи ніхто не постраждав і чи постраждала автівка. Я їм пояснила, що в даний момент наздоганяю велосипедиста, рухаємось в напрямку вулиці Князів Острозьких, що мушу їхати за ним, бо це не машина з номерами, які б я запам\’ятала, а велосипед, який номерів не має. І ведосипедист, який від мене втікає, оскільки хоче уникнути покарання. “Добре, ми з вами зв\’яжемось і уточнимо, де ви будете”, – відповіли мені по телефону в поліції.
Тим часом велосипедист заїхав у двір будинку на вулиці Князів Острозьких. Коли я його наздогнала і зупинила (тримаючи його велосипед), почала просити допомогу у перехожих, щоб викликали поліцію, але – ніхто ніяк не відреагував, пішли собі далі. Тоді я сама дзвоню в поліцію, бо вже минуло хвилин 30, а вони мені не передзвонили.
Тоді у нас сталася суперечка. Він сказав, що не завдав шкоди і що там нічого немає, виялаявся, відштовхнув мене в живіт (було боляче, бо мені нещодавно зробили операцію, а шви ще не зняли) і поїхав. Я побачила, що чоловік зник зі своїм транспортом в одному із під\’їздів будинку. Перепитала хлопця, який стояв біля дверей цього під\’їзду. Він підтвердив, що чоловік з велосипедом щойно зайшов.
Тоді я знову подзвонила в поліцію, пояснила де я знаходжусь… Приїхав мій чоловік. І ми ще разом хвилин 15 чекали поліцію.
Нарешті телефонують поліціянти (дивне і фамільярне звернення у них: “Валеріївна, ви де?!”), уточнюють, де саме я знахождуся – називаю їм точну адресу. Дратуються, що не можуть мене знайти. Врешті приїжджають, показую їм під\’їзд, де зник втікач. Заходимо. Хвилин 5 ліхтариками поліціянти світили на підлогу під\’їзду, потім вирішили постукати в одні з дверей. Відчинила жіночка, я їй описала чоловіка – 60-70 років, повністю сивий, гарно вбраний, має дорогий велосипед, одягнений в дорогу куртку та кашкет, носить окуляри. Жінка відповіла, що живе в них такий на поверсі, але в якій саме квартирі – не знає. Постукали в інші двері – хазяї відповіли те ж саме. До інших двох дверей на поверсі поліціянти просто приклали вухо і сказали, що там тихо – заходити не будемо, навіть не постукали туди!
Виходимо на вулицю, починаємо оформлювати звернення і т.д. Це заняло трохи часу. Весь цей час поліціянти жодного разу не спитали людей, які заходили в будинок. Мій чоловік, пересвідчившись, що зі мною все гаразд, поїхав на роботу.
Заповнюю протокол і тут поліціянти мені кажуть, щоб я їм віддала документи на автівку, і це згідно Закону, бо я зникла з місця ДТП. Нагадую, що пояснила цю ситуацію, коли вперше до них телефонувала і вони нічого мені не сказали тоді про те, що полишила місце аварії. Вони мені почали знову казати про Закон, забрали мої документи. Я подзвонила своєму чоловікові, він приїхав, про щось розмовляв з поліцією (не чула, бо стояла і плакала трішки збоку), вони повертаються і дають мені підписати документ, що я не маю претензії до поліції, забуваю про цю подію, а вони мені віддадуть мої документи за це назад. “І все ж ви ж розумієте, що нічого тут би не добились”, – на прощання сказали мені.
Я в розпачі…
1. У цій ситуації я – жертва. Змушена була сама наздоганяти зловмисника, бо розуміла, що велосипед – це не автомобіль і якщо я його не наздожену, то ніяка поліція його потім не знайде. А в мене ще хотіли забрати документи на автомобіль…
2. Я фактично сама майже затримала втікача, показала, де він живе (це й сусіди сказали), поліціянти навіть не постукали у всі двері на поверсі, обійшлися лише двома з чотирьох, і сказали, що більше вони нічого зробити не можуть і сенсу в цьому немає (але ж як не має, коли пошкоджено мою автівку, яку треба ремонувати?!). Навіщо взагалі така поліція??? Чому вони живуть за наші податки і ніяк не можуть нас захистити? Поліціянти просто не виконують своїх обов\’язків, фактично покладаючи пошук винуватців на плечі жертв.
3. З велосипедистами щось треба робити. Вони часто їздять не по правилам, а якщо стають винуватцями ДТП, то, якщо можуть втекти, вину їх ніхто вже не доведе… Бо ніхто їх не шукатиме. Інша річ, коли вони стають жертвою ДТП – автомобілість в будь якому випадку відповідатиме перед законом. Велосипедисти часто лишаються безкарними і продовжують неохайно їздити, нараджаючи інших на небезпеку.
4. Таке враження, що в поліції працюють непрофесіонали, які ходять на роботу просто, щоб “відсидіти день”. Дуже часто реально вони нічого не роблять!!! Кажу це, бо знаю подібні випадки, які траплялися з моїми друзями…Сумно за Житомир та його мешканців, які через бездіяльність поліції лишаються зі своїми проблемами один на один…“
