Житомир прийняв десятиденний міжнародний фестиваль «Жовтень у Жовтні». По суті, це перший культурний стартап, який зробив заявку на статус основної події в культурному житті Житомирщини та значущої для всієї України. Фестиваль має за мету стати щорічним, напрацювати довгострокову стратегію розвитку культури в області, яка може стати маршрутною картою для інших регіонів країни.
Ми розмовляємо з Людмилою Зубко – організатором фестивалю “Жовтень у Жовтні”, науковцем, підприємцем. Саме вона є ініціатором усіх цих заходів з популяризації культурної спадщини Житомирської області, генератором ідей нинішнього фестивалю.
– Ми запустили наш фестиваль “Жовтень у Жовтні”. І мета нашої задумки дуже проста і водночас вкрай амбітна. Ми майже рік їздимо у Кмитівський музей. Відвідуємо інші музеї Житомирщини з єдиним бажанням – зробити їх цікавими, дати їм нове життя, привнести драйву, вивести у більш активну фазу. Бо вони мають бути цікавими не тільки для нас. На кону – питання ідентичності.
Наш проект підтримується Посольством Нідерландів в Україні та Інститутом Адама Міцкевича. Він реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
“Жовтень у Жовтні” був ідеєю, яку я виношувала давно, знаючи про справжні перлини культурної спадщини Житомирщини, які, на жаль, були забуті поціновувачами.
Нинішні презентації зроблені на базі наукових досліджень. Фулко Трефферс – голландський урбаніст, який досліджує Житомир як місто, зробив цікаві висновки. Це неупереджений погляд збоку. У нас око дещо замилюється, а тут свіже бачення, реальна оцінка того, що ми маємо.
Він приїхав один раз, другий, а потім сказав: “Маючи Житомир, ви маєте таке місто, яке може врятувати Київ”.
– Яким чином?
– Є речі, на які ми найперше маємо звернути увагу, щоби розпочати цю трансформацію, яка відбувається у першу чергу в нашій свідомості.
На щастя, Фулко Трефферс має дуже позитивний досвід ревіталізації та подібної трансформації у Ейндговені, де створено потужний культурний центр. І він екстраполює свій ейндговенський досвід на Житомир.
Що стосується фестивалю “Жовтень у Жовтні”, який тепер відбуватиметься щоосені, то він генерує дві амбітні мети. Перше – фестиваль має стати ключовою подією культурного життя регіону. Друге – будівля колишнього кінотеатру “Жовтень” повинна перетворитися на центр сучасної культури.
Однією з ключових панелей фестивалю є конференція під назвою “Коли територія набуває ідентичності”. Саме формування культурної ідентичності міста та регіону є одним із глобальних завдань проекту. У ній взяли участь експерти, такі як Олександр Хабьєра з Польщі, Софія Дяк, Олександр Ройтбурд, Павло Шеремета та інші відомі мистецтвознавці. На конференції було презентовано дослідження регіону від урбаніста Фулко Трефферса та арт-менеджерки Марйо ван Шайк з Нідерландів.
Отже, ми підходимо грунтовно.
– Тобто ставка на ідентичність Житомирщини як однієї ланки у культурному просторі України?
– Ми відрізняємося саме власною ідентичністю, і цим ми цікаві. Ми зробили проект, завдяки Українському культурному фонду отримали грант, нас підтримали міська влада, обласна влада, бізнес.
У рамках цього фестивалю відбувається велика кількість цікавих подій. У першу чергу, хочемо привернути увагу до будівлі кінотеатру “Жовтень”, яку перетворили на ринок.
Ми хочемо, щоб тут могли спілкуватися і молодь, і художники, і дизайнери. Щоб кожен міг знайти собі тут тему для обговорення, для навчання, для виставок, у тому числі для виставок сучасного мистецтва.
Головне – привернути увагу до цього місця, тому що “Жовтень” має неймовірну мозаїку. Всі будівлі-носії художньої мозаїки, на жаль, починають руйнуватися, і цю спадщину потрібно захистити, долучити реставраторів.
– Багато розмов саме про Кмитівський музей образотворчого мистецтва, який, попри “Жовтень”, є ще однією перлиною вашого фестивалю.
– Хочу розповісти, як буквально тиждень тому я познайомилася з однією людиною. Мова зайшла про Кмитівський музей, і ця людина сказала: “Якщо там насправді така колекція, давайте заберемо її до Києва”. Я була дуже здивована такою пропозицією. Адже сьогодні навпаки, такі колекції, такі музеї ми маємо зробити живими, і саме у тому культурному просторі, де вони зараз перебувають. Це основний зміст культурної децентралізації держави.
Тут поруч є колишні гранітні кар\’єри, зараз заповнені водою. Це такі мальовничі блакитні озера. Взагалі природа Житомирщини унікальна для художників. Якщо презентувати місцевій громаді можливості зеленого туризму, то тут є величезні перспективи. Якщо створити інфраструктуру й організувати тури вихідного дня, то музей стане місцем паломництва, а отже прибутковим.
А ще у Житомирі є шикарна картинна галерея. Щодо питання ідентичності, то всюди в Україні є краєзнавчі музеї. Їх, на жаль, намагалися робити під копірку. Тому йде мова про територіальні ідентичності і комплексний перезапуск культурної спадщини.
– Музей дійсно вражає, особливо тих, чия молодість припала на період “пізнього комунізму”.
– Спочатку всі дивувалися, як такий музей може бути у простому житомирському селі – Кмитів. Ті, хто тут живуть, щасливі від того, що вони можуть просто зайти, знову і знову насолодитися таким потужним зібранням картин. Таким прекрасним зрізом епохи, що минула. Люди, які живуть у мистецтві чи просто торкаються високого, стають зовсім іншими людьми.
Тому у рамках програми окрему увагу буде приділено Кмитівському музею образотворчого мистецтва імені Йосипа Буханчука.
Потрібно досліджувати, як у такий нелегкий час, у який ми колись жили, люди знаходили можливість писати такі картини, викладати таку мозаїку. Елементи після розвалу радянського союзу залишилися різні, серед них багато шедевральних і важливих для нашої ідентифікації.
Хто знав хоч щось про Йосипа Буханчука? Хто знав про існування такого яскравого музею, який є одним із найбільших, з територією 2 тисячі квадратних метрів, з дуже цікавою колекцією?
Причому, це не локальна колекція радянського мистецтва. Тут представлені роботи художників, скульпторів зі всіх 15 колишніх республік. Коли ж ми говоримо про топові роботи, як, наприклад, робота Івана-Валентина Задорожнього “Весілля”, то ця картина знаходиться саме тут, а не в Києві. Як і картини Вікторії Яблонської, Йосипа Бокшая…
– А хто такий Йосип Буханчук, звідки ця ідея?
– Йосип Буханчук був військовим, служив у Ленінграді, де спілкувався з тамтешнім художнім бомондом. І дивним чином домовився з архітектурним бюро Фоміна щодо створення індивідуального проекту музею у селі Кмитів. Вже маючи на руках цей проект, Буханчук почав шукати кошти та підрядника. Збудувало приміщення музею Міністерство сільського господарства. Це дуже цікавий для всієї України кейс. Приклад того, як навіть одна людина, якщо вона віддана справі, може і хоче робити подібні трансформації, досягає успіху.
– Які плани щодо житомирської картинної галереї?
– Наступного року ми святкуватимемо її 100-річчя, і там така колекція, неймовірні картини, серед яких роботи голландських художників. А ще є Музей космонавтики, який зараз намагаються відродити, і в цьому їм треба допомогти.
Є задум об\’єднати все це в одну програму, в одну мережу, з одним квитком. І цей Центр сучасного мистецтва, який ми поки через думки намагаємося матеріалізувати, може стати центром усіх найважливіших подій Житомира.
