Рідна хата, вишня біля тину,
Хлів, колодязь, надворі зима,
До батьків топчу свою стежину,
Хоч рідненьких вже давно нема.
На подвір’ї сніжна скатертина,
Біля тину поросла лоза:
– Мамо, тату, зустрічайте сина!
І з повік бринить моя сльоза.
Бо не йдуть старенькі зустрічати,
Не виходять разом на поріг,
Не виймає хліб із печі мати,
Не приносить свій смачний пиріг.
У холодній хаті порожнина,
Хоч усе тут як було колись,
Зустрічає мене лиш світлина,
Де батьки обоє обнялись.
Посміхнулась мама на світлині,
Чи, можливо, це мені здалося,
І в промерзлій холодом хатині
Дійство феєричне почалося.
Затріщали в пічці свіжі дрова,
Заклубився над хатиною димок.
І почулись мамині три слова:
– Зачекались ми тебе, синок.
Застелила свіжу скатертину,
Теплий борщик з печі дістає…
Тільки все зникає за хвилину,
Помокріло знов чоло моє.
На світлині тато хмурить брови,
Через вічність знак мені дає:
– Не журися, сину, будь здоровий,
Ми живі, допоки пам’ять ваша є.
