Сайт Житомир-Онлайн та громадське об\’єднання “Я Люблю Житомир!” розповідають, як живуть житомиряни під час карантину.
Сьогодні у рубриці «Житомиряни на карантині» ми спілкуємося із Олегом Малиновським. Олег Антонович – людина дієва і активна і уявити його щоденне життя в умовах так званої «соціальної ізоляції» напрочуд важко, а тому його розповідь про свої щоденні квітневі будні «зразка 2020-го року» може бути цікавою для багатьох наших читачів.
– В умовах карантину вільного часу наче й з’явилося більше, ніж завжди, але це здавалося лише у перші кілька днів, – каже Олег Малиновський – Далі виявилося, що і під час карантину є чим зайнятися, є куди себе подіти, а потім, причому, дуже швидко, з’ясувалося, що вільного часу вже й не вистачає. Але про все по порядку. По-перше, карантин відчутний вже тим, що менше уваги приділяєш телефону. У перші дні карантину спілкування по телефону навіть пожвавилося, але потім самоізоляція все ж таки взяла верх. Особисті плани, особистий графік бере гору над всіма іншими справами і це, як виявилося, не так вже й погано. Думаю, карантин для декого став (або ще стане) порою для переосмислення своєї діяльності і для нових планів у подальшому житті. Довго про це не буду, бо у кожного нові обрії та нові сподівання будуть народжуватися по своєму. Але сьогодні я певен, що ми на порозі великих, суттєвих змін. Важко визнавати, що ми виявилися не зовсім готовими до цього. Так мабуть завжди бувало у часи епохальних змін і правило проте, що але що вік живи, вік вчися нам не завадить випробувати ще не раз.
-Ну, і як Ви вчитесь, що нового для себе відкрили?
– Щоб нікого не дивувати, я розпочну із простого: у мене з’явилося більше часу для читання художньої літератури. Так-так, вже кілька років помічаю, що взимку читаю більше, ніж весною-влітку. Раніше, ще два-три роки тому, брав в обласній бібліотеці дві-три книжки, як правило, упродовж місяця – півтора, їх прочитував. Зараз взяв майже десяток книг. Як читач, по-новому відкриваю для себе російську класику, але у перекладі українською. Можливо, не всі це знають, чи відчувають, але наші переклади нічим не поступаються оригіналам. Більше того, лексичний запас рідної мови помітно збагачується. Достатньо двох-трьох прочитаних книжок аби це відчути. Ось нещодавно читав українською Достоєвського «Злочин і кара». Мабуть не відкрию секрету, що тоді, коли ми вивчали роман у 9-му класі середньої школи, це був звичайний, програмний і обов’язковий для читання текст. Зараз Достоєвський відкривається по іншому, по новому і, хочеться сказати – по справжньому. Окрім класики люблю історичні романи. Зараз у мене пора Валентина Чемериса і його романи про козацьку добу дають змогу зрозуміти , які серйозні підвалини української державності були закладені у ХVII столітті.
– Як під час карантину вирішуються домашні, побутові клопоти та турботи?
– Весною їх просто стає більше. У мами в Глибочиці, де вона живе, ділянка площею 30 соток, тож розгулятися на «аграрному фронті» є де. Дуже уважно підходжу до поповнення садочка і вже у цьому році посадив кілька нових дерев. А взагалі робота на грядках – це не просто данина звичці чи потяг предків, а неабиякий релакс. Переконаний, що година-друга часу із лопатою, плоскорізом чи сапкою дає наснаги, відволікає від багатьох клопотів та тривог, які навіяло нам нинішнє життя у так званому турборежимі.
– Олеже, ось Ви згадали про релакс, про можливість емоційної розрядки. А спортивні заняття сьогодні для Вас ще актуальні?
-Я би, власне кажучи, з цього і розпочав би. Всі знають про мою пристрасть до регулярних спортивних занять та тренувань. Сьогодні часу для цього вдосталь, а тому іноді я дозволяю собі навіть два тренування на день. Почуваюсь нормально, в тонусі і вважаю спорт найкращим засобом протидії хворобам. Хоча погоджуюсь, що і спортивні тренування слід проводити з урахуванням фактору самоізоляції. Силові вправи для цього якраз підходять. І місце для занять можна облаштувати будь-де. Головне – бажання.
– Середина квітня у цьому році позначена великодніми святами, поминальними днями і все це неабияк тривожить значну частину людей. Яке Ваше ставлення до виниклих пристрастей і навіть дискусій?
– Що зробиш, так сталося, що Великдень і поминальна неділя співпали із надкритичними і піковими етапами карантину. Але ж ми люди, ми громада і маємо діяти абсолютно адекватно. Кожен свій крок слід звіряти із тими постулатами, які сповідує церква. Не варто забувати давно відомий постулат, що звернутися до Бога не обов’язково можна і треба у храмі чи у спілкуванні зі священником. До того ж, я наче випадково, але вже декілька років відкрив для себе одну цікаву сторінку духовного життя. У свята, коли служать у костьолі, буваю у віддалених селах. Збирається там зовсім небагато людей – раптом четверо чи шестеро вірян. З ними куди цікавіше і приємніше побути разом. Відчути подих, як то кажуть, нерв народного життя.
