Під час карантину на Житомирщині відбувається чимало цікавих, а подекуди – просто загадкових подій. Те, що лікарі та медперсонал виявилися на вістрі враження коронавірусом – можливо було передбачити. Адже засобів спеціального захисту у лікарнях донині на всіх не вистачає.
Проте є ряд інших подій, де увага громади має бути підвищеною. Пожежі у лісах стали на Житомирщині лихом №1. Але й це ще не все. Користуючись змінами у законодавстві, коли депутати Житомирської обласної ради неспроможні втручатися у питання виділення земельних угідь для видобутку гранітів та інших корисних копалин, Держслужба геології та кадастру України оголошує проведення аукціонів з продажу ділянок під кар’єри вже без погодження органів місцевого самоврядування та без відома громад прилеглих до таких ділянок сіл. Так зокрема вийшло із Жубровицьким родовищем гранітів, що в Олевському районі. Тут майбутній кар’єр (якщо його розпочнуть розробляти) буде знаходитись за пів-кілометра від крайніх хат села Жубровичі. Якщо ж видобуток каменю досягне тут промислового розмаху (а це станеться вже за два-три роки після відкриття кар’єру), то щонайменше половина мешканців села залишиться без води. Те ж саме стосується і місцевих сільських доріг. Якщо в межах так званої «чорнобильської програми» 25 років тому тут було впорядковано дороги, то тепер, коли із кар’єру розпочнуть рухатися двадцяти- і тридцятитонні автомобілі, дороги в селі не буде. Ну, і на завершення селяни мають знати, що зазвичай у процесі видобутку гранітів використовуються і застосовуються вибухові роботи. За такого розташування поряд із селом, неважко прогнозувати, які наслідки матимуть вибухи у кар’єрі для осель жубрівчан.
За таких умов варто було б добре прорахувати, які вигоди чекають на мешканців Жубровичів із появою каменедобувного підприємства і які збитки, руйнування та інші екологічні негаразди чекають на сільську громаду. Про це має говорити і сільська рада, і ОТГ, куди Жубровичі увійшли у процесі децентралізації. А Житомирська обласна рада мала б використати усі свої повноваження аби захистити селян від ще одного «щастя», яке принесе у колись квітуче олевське село страждання і спустошення. Про це депутати від Олевського району мали б говорити на повний голос. Про це людей треба гучно попереджати. Бо завтра може бути пізно! До речі, в Олевському районі упродовж тридцяти років проглядається цікава закономірність: тут не розвивається жодна галузь економіки, окрім тих, де треба щось «копати, зрізати, і вивозити на продаж». Ні тобі промисловості, ні сільського господарства, яке колись тут досить непогано почувалося. Невже олевчани, жубрівчани та жителі інших сіл Олевського району приречені продавати те, що дала природа, земля , а вміння вирощувати, творити , зберігаючи надані Богом багатства, залишиться у минулому?
