Сайт Житомир-Онлайн та громадське об\’єднання “Я Люблю Житомир!” розповідають, як живуть житомиряни під час карантину.
Сьогодні 8 травня 2020-го року і в Україні відзначають День пам’яті та примирення. Тому гостем нашої рубрики «Житомиряни на карантині» став голова Житомирського громадського історико-патріотичного об’єднання «Пошук» Олександр Ловинюк.
– Олександре Віталійовичу, ми говоримо про те, як житомиряни живуть в умовах карантину. Але до Вас найперше запитання – чи продовжуєте ви і ваші колеги-однодумці пошукову роботу в умовах карантину?
– Звісно – так! Жодні обмеження, перестороги чи заборони нашої пошукової діяльності не зачіпають, а тому ми якраз ці тижні оголошеного в Україні карантину використовуємо максимально ефективно у пошуковій роботі. Лише зазначу, що усіх заходів санітарно – гігієнічної безпеки під час робіт у полі ми безумовно дотримуємось. Але ж ми працюємо у полі, на узліссях, де у кожного пошуковця – свій і чіткий об’єм робіт упродовж дня, коли виїздимо на об’єкт.
– Зазвичай весною – у вас пік роботи, маса клопотів і , як правило – вражаючі факти та випадки все нових знахідок.
– Це загальновідомий факт, що навесні земля наче виштовхує на свою поверхню чимало захованих раніше предметів, які буває, піднімаються навіть із метрової глибини. Це повною мірою стосується предметів та залишків у місцях боїв на території багатьох районів Житомирщини. Стосовно останків воїнів, які залишились лежати непохованими і найчастіше належали до числа тих, хто «пропал безвести», то їх ми знаходимо саме в епіцентрі бойових дій. Зокрема, наше пошукове обєднання найбільше число останків воїнів-червоноармійців знаходить на місцях боів влітку 1941-го року. В основному, це місця, де займали оборону підрозділи 5-ї армії під командуванням генерала М.Потапова.
– Олександре, нинішній рік у пошуковій роботі чимось відмітний чи специфічний?
– Якщо говорити про якусь специфіку, то можна зазначити, що небувало тепла зима, відсутність морозів і, як наслідок – відсутність промерзання грунту призвели до того, що пошукові роботи ми могли розпочинати вже на початку березня. Щоб ви зрозуміли – це на місяць раніше у порівнянні із минулими роками. Друга особливість, на яку ми зважаємо – поля, які тривалий час (років 15, а то й більше) не використовувались у аграрному секторі виробництва. Однак упродовж 2015 – 2019-го років вони все активніше залучені до обробітку. Це означає, що пошукові роботи у польових умовах можна проводити лише до початку оранки чи сівби. Ось чому для нас нинішній березень та квітень були сприятливими для ефективної і плідної роботи.
– Щодо результатів вашої діяльності: знахідок загиблих воїнів менше не стає і роботи, як кажуть, вистачає…
– Війна все далі відходить від нас у часі, але не забуваймо, що число воїнів Червоної Армії полеглих влітку 1941-го року на Житомирщині, сягає, як мінімум сотні тисяч осіб. Із них похованих належним чином хоча б у братських могилах – не більше 3-5-ти тисяч. Тобто, відсоток похованих мізерний. Всі інші – сплять вічним сном хто де. Хтось можливо вже й забув слова про те, що «війна не завершилася доти, доки останній її солдат не буде похований чи перепохований у належний спосіб».
– Отже, виходить, що роботи у вас і ваших колег ще багато. А скажіть, на допомогу держави пошуковці певним чином сподіваються?
– Скажу відверто – ми працюємо на громадських засадах, найчастіше – за рахунок своїх, особистих коштів, ресурсів і свого вільного часу. Держава поки що дуже епізодично чимось допомагає. Багато пошуковців вважає добром те, що держава не заважає. Але є регіони України, де пошукова діяльність організована владою, як один із найголовніших напрямів національно-патріотичного виховання. Зокрема у Львівській та Івано-Франківській областях для проведення пошукової роботи створені комунальні установи. Зі своїми бюджетами, із обов’язковою присутністю у штаті фахівців – археологів, досвідчених краєзнавців. Це дуже важливо для цивілізованого, організованого і досконалого процесу пошукової роботи. Адже знайдені залишки воїнів треба ідентифікувати, для чого потрібні і спеціальні знання та навички, а часто буває – послуги спеціальних лабораторій. Ну, і , зрештою, останки воїнів треба поховати. А це також клопоти, які вирішуються зовсім не аматорським способом. Так що гасло «Ми – памятаємо!»- це не просто слова, а бажання і вміння системно та цивілізовано зберігати пам\’ять про полеглих воїнів- захисників.
Повірте, вони цієї пам’яті достойні і заслуговують на шану і повагу. Наш обов’язок – це розуміти і відповідним чином діяти.
