85 років від дня народження Концевича Євгена Васильовича, письменника, перекладача, «шістдесятника», Почесного громадянина м. Житомир. (5.06.1935–21.07.2010)
Доля відомого письменника-шістдесятника Євгена Концевича героїчна і трагічна. Він народився в селі Млинище Житомирського району в родині колгоспника. Рятуючись від голоду, 1947 року родина Концевичів переїхала до Житомира. Навчався в Житомирі, в школі № 23. У віці 17 років, невдало пірнувши у р. Тетерів, зламав хребет і втратив здатність самостійно пересуватися. Той день 1952 року назавжди залишився пам’ятним, адже, за словами літератора, він «скрутив собі в’язи і став письменником». У письменницьку й перекладацьку царину його штовхнув саме нещасний випадок, бо з дитинства хлопець мріяв стати ветеринаром і лікувати тварин. Заочно закінчив середню школу і 1963 року вступив заочно до Житомирського педінституту (нині – університет) на філологічний факультет.
Перша збірка оповідань «Дві криниці» (1964), написана в неореалістичній манері, заявила про новий самобутній талант. Після видання збірки Є. Концевич вступає до Спілки письменників України. Так започаткувався тернистий шлях письменника.
Здалеку до будинку молодого літератора приїздили найзавзятіші шістдесятники: В’ячеслав Чорновіл, Анна Горська, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська та інші. Його домівка поступово перетворилася на осередок української ідеї на Житомирщині. Суперечки про літературу переростали в роздуми про українську мову, про долю України. Усі відвідувачі розписувалися на рушникові, а підписи потім вишивалися кольоровими нитками. Усього їх назбиралося близько 500.
“Недремне око КДГО” денно і нічно чатувало за оселею Концевичів, розмови в хаті підслуховувались, в хаті письменника робився обшук. Не раз письменнику погрожували, що позбавлять інвалідної пенсії, постійно шантажували його дружину Майю Борисівну. У кінці шістдесятих років його хотіли виключити із членів Спілки письменників, проте ціною своїх голосів письменники Житомирщини захистили свого побратима по перу.
Як перекладач він учень Бориса Тена, написав низку есе, зокрема, про свого вчителя та про Івана Світличного. Письменник Олексій Опанасюк писав про Концевича: “Це громадський діяч, це мужня людина, це честь нашого Житомира“.
Євген Концевич помер у липні 2010-го на 76-му році життя, з яких 58 років він був прикутим до ліжка. Незважаючи на це, його життя і творчість є яскравим взірцем для тих, кому бракує життєстверджувального ставлення, оптимізму, сили волі і любові до світу й людей. Адже цьому навчають не лише твори Концевича, а насамперед його життєвий приклад, душевна незламність і отой «ніде не закорінений оптимізм».
