Житомирський письменник Валерій Хмелівський поділився радісною звісткою в соцмережі.
“Отримав перші примірники роману “Планида”…
В душі вирують емоції вдячності всім причетним до її народження… Список причетних до її видання не повний, але слова вдячності хочу сказати усім-усім дорогим моєму серцю землякам із Малого Остріжка. Як добре, що я народився саме там!
ВІД АВТОРА
Герої не вмирають!
Звичайно, не вперше я вживаю цю фразу. Як і кожен із нас.
Герої не вмирають, а пройшовши відміряний їм планидою-долею земний шлях, продовжують нести свою месіанську ношу на найпотужнішому – енергетичному рівні.
Як це відбувається?
Дивно, але я особливо не замислювався, доки не розпочав роботу над цим твором.
А задум був зовсім інший: захотілося пригадати веселі і курйозні пригоди із власного дитинства і шкільної юності, написати веселий і безтурботний роман.
Але… Але прийшла вона – отаманша Маруся, Саша Соколовська.
Олександра Тимофіївна Соколовська.
Прийшла і стала поруч, пліч-о-пліч.
Прийшла, коли її вже розстріляли під Житомиром разом з нареченим Оверком Куровським…
Прийшла, коли її підло вбив зрадник, ворохобник-бунтівник Найда…
Прийшла, коли її замучили угорці зі складу 58-ї дивізії червоних, бо потрапила до них у полон пораненою…
Прийшла, незважаючи на те, що залишившись живою після всіх тих версій своєї загибелі, перейшовши кордон, безслідно зникла в Румунії…
Вона прийшла, бо справжні герої не вмирають, а стають Небесними Воїнами, які і надалі оберігають і захищають ті цінності, яким слугували тут, за життя. Саме ті цінності, які із груп людей, що мешкають на певній території, формують народність, народ, націю, етнос…
Прийшла посланцем від Небесного Воїнства, у складі якого, без сумніву, перебувають і мої земляки, які у 1932-33 роках на противагу позиції тодішньої влади не допустили жодної жертви від голодомору у мало кому відомому подільському селі Малий Остріжок, заплативши за той подвиг своїми життями.
Вона прийшла – і сталося диво…
Виявилося, що всі друзі мого дитинства є моїми родичами…
Близькими, далекими чи дуже далекими, але родичами, бо у кожного із нас був хтось із рідні у правлінні колгоспу «Пролетар», які з честю виконали свій обов’язок перед людьми у той страшний для України рік.
А, втім, яке це диво?
Це просто звичайна робота справжніх героїв, бо Герої не вмирають…“, – написав Валерій Хмелівський.
