Серед найпомітніших подій минулого місяця у Житомирі став сплеск уваги до партії УДАР. Після того, як Житомирську обласну організацію УДАРу очолив перший заступник голови Житомирської облради Олег ДЗЮБЕНКО, партія, яка свого часу мала певний вплив на виборця Житомирщини (але давно його втратила) знову почала оживати. Цей процес сьогодні називають РЕБРЕНДІНГОМ, але те, що УДАР розпочав активну кампанію підготовки до виборів, сумнівів ні у кого не виникає. Не минуло й місяця, як УДАР на Житомирщині підкріпився достатньо знаковою постаттю. Колишній губернатор, а ще раніший перший «зам» мера Житомира Ігор Гундич , будучи депутатом від партії «Пропозиція» у Житомирській обласній раді, стає першим «замом» в обласній організації партії УДАР. Що це означає, поки що не зовсім ясно, однак організаторські та мобілізаційні здібності І.П.Гундича (особливо у часи розгортання виборчої кампанії) на Житомирщині усім відомі.
Житомирщина, як регіон, де посилився вплив УДАРу, нас цікавить особливо, однак не менш важливо простежити, звідкіля з’явився і яким чином «наростає» той «ударівський» імпульс, який помітно активізував політичне життя України. Звісно і найпершим чином, виникає питання щодо лідера партії УДАР Віталія Кличка. Мера Києва, який, схоже, надовго і дуже потужно «прописався» зі своїм партійним активом на владному олімпі столиці України. Причому, так потужно, що багато фахівців, а ще більше «знахарів» – політологів та соціологів, одразу ж заговорили про президентські амбіції Віталія Кличка. Звісно ж, майбутньому, нехай поки що кандидатові у Президенти України, потрібна потужна партія. Щоб не вийшло так як у Володимира Зеленського, коли його партія «Слуга народу» на старті президентства свого лідера була абсолютно віртуальним утворенням. Якщо по правді, то й сьогодні «слуги» на партійній «ниві» нічим цікавим чи хоча б помітним, не відрізняються від інших партій. Принаймні традиційне поняття «партія влади» у виконанні «слуг народу» виглядає сьогодні аж занадто примітивно і поки що – дуже по піонерськи.
Але повернемося до УДАРу. Віталій Кличко дуже швидко мобілізував достатній ресурс, аби показати Володимиру Зеленському, що Петро Порошенко не є головною постаттю, який може бути конкурентом нинішньому господареві Банкової. Хай там як активізують свою діяльність «боти» із армії Порошенка, однак політична «зірка» удачі для Петра поки що не світить. Тим паче, і геополітичний чинник також засвідчує, що наші закордонні партнери і друзі не бачать у Порошенкові майбутнього лідера України. Точніше так – за кордоном дуже добре знають, чому Петра Порошенка за жодних обставин не можна пропускати у Президенти України.
А ось із Кличко все виглядає набагато цікавіше. Хоча зовні, за багатьма складовими, які зазвичай притаманні політикам найвищого ешелону, Віталій Кличко не годиться у конкуренти ні Порошенку, ні Зеленському .Адже за той час, коли Кличко керує Києвом, він нічим славетним чи хоча б суто позитивним и справами у Києві так і не відзначився. Хіба що словесно – вербальними «перлами», які ледь не щомісяця могли вигравати чемпіонські та лауреатські титули на конкурсі типу «страшне перо не в гусака». І, тим не менше, кияни до Кличка звикли, він вже давно вважається куди меншим злом, аніж, наприклад, екс – мер «космічного» типу Леонід Черновецький. До того ж, Президент України Володимир Зеленський після двохрічного терміну перебування на посаді, зумів втратити 50% своїх виборців. Хтозна, що буде далі, однак темпи падіння рейтингу нинішнього Президента України стабілізувати поки що нічим. Ще одна обставина, на яку варто зважити в оцінці перспектив Віталія Кличка та його партії УДАР: нинішні українські партії переживають досі небувалу кризу на ниві свого впливу на виборця. Партії так званого «лідерського типу» вже втомили виборця викрутасами та перипетіями своїх «вождів» до такого стану, що на них просто ніхто не зважає. Лише один чинник поки що тримає «на плаву» потребу у партіях. Саме партійні осередки формують списки кандидатів та претендентів у депутати усіх рівнів. Аж – до Верховної Ради України. Тому партії і надалі мають виконувати визначену законодавством роль, але їх лідери та вожді просто змушені будуть вдосконалювати процеси їх діяльності. Поки що все зводиться до того, що до партійних структур вербуються (чи рекрутуються) фахові працівники. Ті, хто вміє і знає, як вести партійну роботу. Насамперед – організаційну, але не менш важливим сегментом стане робота із агітації та піару. І якраз УДАР на Житомирщині у цьому стосунку має всі шанси на успіх. На лідерство, яке легко отримати на фоні відвертої яловості інших партій. Адже усім відомо, що «слуги», яких на Житомирщині очолює беручкий та енергійний нардеп Пушкаренко, поки що знаходяться у дуже непривабливій ситуації. Посудіть самі, у партійному середовищі та середовищі прихильників (симпатиків) нинішньої партії влади чітко помітні два, а хтось називає і три, табори. Губернатор Віталій Бунечко , який мав би бути основною опорою для «Слуг народу» на Житомирщині, реально співпрацює із представниками інших політичних сил. Голова Житомирської облради , який підтримує більш тісні стосунки із партійним середовищем «слуг народу», також опинився у непривабливому становищі. Адже перший його «зам» Олег Дзюбенко, після піврічного сидіння у кріслі першого заступника голови облради, взяв та й подався у табір головного опозиціонера. Більше того, до табору майбутньої опозиції (тобто – до УДАРУ) перескочив і представник партії «Пропозиція» Ігор Гундич. Його колега по фракції Володимир Ширма, який працює заступником у В.І.Федоренка, також опинився у двозначному становищі. Хто і з ким єднається, або ж – хто проти кого «дружить» у складі , наприклад, Житомирської обласної ради, сказати дуже важко. Найголовніша вада нинішніх політиків, яка формувалася роками чи навіть десятиліттями, це повна зневага до виборця. Так, дехто із політиків так званого «старого гарту», звертає увагу на звернення людей. Той же Литвин, Развадовський не зупиняються, не зраджують своїм правилам бути у гущі подій , увесь час нагадуючи про свою присутність. Хоча, звісно, вони більше нагадують «героїв – одинаків» і тут, за нинішніх умов, можна чітко стверджувати – ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН. Теж саме можна казати і про партію Олега Ляшка, про Ігора Смешка і навіть про Юлію Тимошенко. Лідери, «вожді» у партій наче й є, але немає головного – партії. І якщо УДАР із ВІталієм Кличко певним чином геніально вгадають головну вимогу часу, у них є шанс. Втім, шанси на сьогодні є у багатьох. Оскільки більшість партійних організацій Житомирщини не працює і досі не працювала із виборцями. Якщо Гундич, Дзюбенко, і мало згадуваний сьогодні Єгор Чичеринда (також заступник Дзюбенка) прийшли «щось робити», то УДАР має шанс отримати на Житомирщині хоча б 8 -10% прихильності виборця. Але це – за умови потужної роботи, бо сьогодні у партії Кличка рейтинг на Житомирщині – лише у межах так званої «статистичної похибки». Тобто – менший «одиниці». Ось і все, якщо згадувати так званий «сухий залишок».
Звісно, УДАР зі своєю активізацією у червні – липні 2021-го року, став помітним явищем на тлі «постковідного» українського життя. Цілком ймовірно, що такі ж само імпульси прискорення намагатимуться надати своїм партійцям на місцях і інші політичні лідери. Та ж Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Олег Ляшко. Але що із цього вийде і чи зможуть політики зробити те, чого не вміють, чого ще не навчилися і навіть ще не пробували, сказати важко. Але головна помилка часу – сидіти й чекати. Наприклад, поки Зеленський поїде до Байдена. Чи – поки минуть ювілейні торжества до 30-річчя Незалежності. Або – поки люди викопають бараболю. Поки не настане нова черга локдауну чи карантину. Зрештою, якщо буде так – хочеш – не хочеш, а знову доведеться думати про Майдан. І ветерани – атошники із гранатами у руках будуть заходити «у гості» не лише до приміщення Кабміну, але й до сільрад. І тоді нам не допоможуть ні «слуги», ні УДАР, ні «сила» чи «честь». Все це , разом із «Батьківщиною» та «Свободою» поки що перебуває на маргінесі. Якщо висловитися по народному – то десь там, як то кажуть – нижче спини. Сумно, але поки що так .Поки всіх таке влаштовує?
