Сесія Новогуйвинської селищної ради, друга «серія» якої мала відбутися 30 вересня, не відбулася. Судячи із тих відомостей, які надали співробітниці виконкому Новогуйвинської селищної ради, для участі у сесії зареєструвалися лише четверо депутатів . Із 26-ти, які становлять увесь депутатський корпус Новогуйвинської селищної ради. Усі інші депутати (їх аж 22) на сесію не зявилися із невідомих причин. Дехто захворів, хтось поїхав у відрядження, а дехто із депутатського «пулу» Новогуйвинської селищної ради вирішив зайняти позицію стороннього спостерігача. Якщо точніше, дехто із депутатів причаївся було у кафешках, яких у Новогуйвинську найбільше якраз у центральній частині селища.
Чому депутати не прийшли на сесію, або, якщо суто протокольною мовою – на другу її частину? Ніхто досі нічого суттєвого чи зрозумілого не повідомив. Тобто, жодна політична сила не зробила хоча б маленької, всього на кілька речень, заяви чи повідомлення стосовно ситуації, яка склалася у роботі Новогуйвинської селищної ради. Адже від часу старту цієї сесії 23 вересня 2021 року, минув цілий тиждень . Спочатку депутати не змогли зібратися на друге засідання сесїї, призначене на 27 вересня 2021 року. Тоді, у минулий понеділок, депутати за допомогою однієї із депутатських комісій начебто завимагали провести сесію, яка вже була призначена на цей день.
Проте сесію проводили не о 10-й ранку, як було призначено, а о 7.30 ранку. Чому так рано? Ніхто на це запитання сьогодні також не може відповісти. Це, щоб так вийшло переконливо і правдиво. Але вранішнє засідання, якого ніхто не бачив, не фіксував і не може засвідчити (окрім самих його учасників ) факту його проведення, начебто вирішило відсторонити секретаря Новогуйвинської селищної ради Віктора Дєньгу від виконання обовязків голови громади. Знову ж таки, начебто і протокол учасники «вранішньої» сесії зуміли виготовити і розмістили його на сайті. Але ніхто не може толком пояснити, чому друга «серія» сесії селищної ради проходила так раненько і про її початок чимало депутатів взагалі не знали.
Те, що громада перебуває у складному економічному становищі, здається , нікого не цікавить. Так зрештою виходить. Так виглядає, що депутати зійшлися у поєдинку навколо постаті секретаря ради Віктора Дєньги. Воно зрозуміло чому. Бо насправді депутати хвилюються не стільки із питання, як пережити наступну зиму, а більше про те, з яких стартових позицій взимку 2022 року будуть стартувати команди, які висуватимуть своїх претендентів на посаду селищного голови у Новогуйвинську. Очевидно і партії, які послали своїх депутатів до складу Новогуйвинської селищної ради, сповідують туж саму філософію.
Але при цьому у Новогуйвинську можна легко побачити повний і цілковитий «пофігізм» (а не лише байдужість) стосовно того, як громада житиме далі. Воно, власне кажучи, у багатьох громадах Житомирщини відчувається брак розуміння і дефіцит відповідальності як чиновництва, так і депутатів за ситуацію у щоденному житті громади. Але у Новогуйвинську ситуація «оголилася» найдужче. Цинізм, нахабство, байдужість ніхто вже навіть не приховує. Жодна депутатська фракція за майже рік свого перебування у складі Новогуйвинської селищної ради ні разу не звернулася до людей (до народу) із приводу тих питань, навколо яких зараз ламаються списи у сесійному залі селищної ради. Чому у Новогуйвинську складна економічна ситуація?
Чому штат виконавчих органів у селищній раді більший, ніж у райдержадміністрації колишнього всього Житомирського району? І таких «чому?» у мешканців Новогуйвинської громади дуже й дуже багато. Поки що, судячи із того, як проходять деякі засідання сесії селищної ради ( раненько, у кафе) , на питання, які вже давно назріли й перезріли, ніхто й не збирається відповідати. І , схоже, ніхто навіть не припускає вірогідного вибуху народного невдоволення. Адже люди можуть байдуже спостерігати, мовчки терпіти і ненавидіти байдужість та «пофігізм», але ж у всьому є межа. Дивлячись на те, як розгортаються події у середовищі депутатського корпусу Новогуйвинської селищної ради і намагаючись осягнути варіант відповіді «Що ж буде далі?, приводу для оптимізму поки що немає. Схаменутися, як кажуть, ніколи не пізно, але вже зараз варто запитати « Чи не пора?»
