Півтора місяця боротьби за життя мами, кілька госпіталізацій, реанімація — і похорон. Житомирянка Оксана Ткаченко 19 листопада розповіла про смерть своєї 71-річної матері. Жінка лікувалася в різних відділеннях житомирських лікарень, а її донька досі не може позбутися думки, що мамі могли допомогти.
У публічному дописі у Facebook Оксана описала, як після операції стан матері погіршився, як її переводили між відділеннями, а родина намагалася домогтися належної уваги до її здоров’я. Жінка згадує й труднощі з викликом швидкої допомоги, й умови перебування в лікарнях.
Окремо вона пише про гроші, які родина витрачала на лікування. Про те, коли медичні послуги повинні бути безоплатними, можна дізнатися з роз’яснення на прикладі іншої житомирської лікарні.
Я завжди вірила лікарям. Майже всі мої рідні — медики, тому я з повагою ставилася до цієї професії.
Але після смерті мами я втратила цю віру. Особливо в житомирську медицину.
Мамі був 71 рік. Вона була більш-менш здоровою, самостійною жінкою. Усе почалося з операції з видалення жовчного міхура в обласній лікарні. Платно, звичайно. Шестеро пацієнтів в одній палаті, таргани, постійний потік пацієнтів та відвідувачів. Там маму заразили коронавірусом.
У слабкому стані на третій день виписали додому. Їй стало погано, насилу вмовили швидку госпіталізувати. Госпіталізували в інфекційне після рентгену, і в інфекційному поставили діагноз — коронавірус. Лікували невідомо чим, потім антибіотиками, але призначали антибіотики без пробіотиків. Нам не казали, що докупляти, щоб швидше одужала. Хоча постійно ми питали!
Далі — пневмонія, проблеми з легенями і знову антибіотики, а проблеми із серцем і тиском були без лікування, але виписали додому.
Вдома мамі знову стало погано. Швидку допомогу викликати було дуже важко. Ми зіткнулися з небажанням їхати до пацієнтів віком 70+.
Власноруч домовилися й поклали в торакальне відділення. Пару днів — і знову додому, хоча ми дуже просили підтримати її в кардіологічному чи терапевтичному відділенні.
Вдома через антибіотики виник коліт і діарея.
У ледь притомному стані поклали в реанімацію на два дні й знову в інфекційне, бо з діареєю — тільки в інфекційне, хоча інфекції ніякої, як показувало обстеження, не було! В інфекційному відділенні посадили на дієту «прозорі супи». Організм слабшав, показники падали. А інфекційне — це тюрма, де не можна відвідувати, годувати. І що там робиться, взагалі не дізнатися…
Довели знову до реанімації.
В останній день у реанімації, наскільки я бачила, коли була у неї, чомусь не було апарата для автоматичного контролю тиску та серцевого ритму. Хоча вперше, коли вона була там, — був.
Півтора місяця мама боролася за життя. Ми всюди платили нормально так лікарям, сподівалися на допомогу та належне лікування. Натомість зіткнулися з халатним ставленням і відсутністю комплексного підходу, зокрема підтримки серця і ШКТ.
Окремий біль — морг, де тіла померлих лежать у теплому приміщенні, наче сміття, яке вже нікому не потрібне. Для рідних це ще одне важке випробування.
Я досі не розумію, чому мене категорично змушували на розтин, хоча мама півтора місяця перебувала в різних відділеннях лікарень, під так би мовити обстеженнями і лікуванням. Ми цього категорично не хотіли, бо вона і так намучилася.
Я думаю, що маму можна було поставити на ноги, якби вчасно займалися її серцем, ШКТ та загальним станом.
Мені боляче це визнавати, але я більше не довіряю житомирській медицині. Ця втрата назавжди змінила моє ставлення до державної медичної системи.
Маму ми сьогодні поховали. Я всім дякую за слова підтримки 🫶. Від медичного персоналу, звичайно, ми їх не почули…
Так погано мені на душі ще ніколи не було. Але я справлюсь, а маму не повернути.
Завтра я вже буду на роботі. Бо сидіти вдома з постійними думками, як це все було, мені набагато гірше.
Я написала цей допис, щоб попередити вас: будьте дуже уважними, коли довіряєте життя своїх близьких державній медицині. Наш досвід показав, що замість належного лікування можна отримати байдужість, втрачений час і постійне перенаправлення з одного відділення в інше.
Звичайно, проблема у фінансуванні, я розумію це.
Але не мовчіть, вимагайте обстежень, цікавтеся кожним призначенням, контролюйте лікування своїх рідних. Особливо літніх людей.







