Заява Литвина про те, що він готовий іти у відставку через вчорашнє голосування за закон про мови – фарс, який переходить всі межі пристойного
Звичайно, зараз легко посипати голову попелом і говорити, що він начебто нічого не знав (залишилося ще стиснути мамин рушник і розплакатися).
Насправді Литвин все знав. Чому? Та тому, що його фракція, яка минулого разу майже в повному складі не голосувала за цей закон, вчора віддала 18 із 20 голосів. Не голосували тільки Литвин та його земляк Рудченко. Уявити собі, щоб фракція аморфних і поміркованих народників так сміливо пішла проти волі лідера неможливо.
Більше того, уявити собі, щоб таке голосування без вказівки зверху пройшло без збоїв у такій фракції – неможливо.
Володимир Литвин сьогодні бреше, коли каже, що з чистою совістю хоче йти у відставку. Він знає, що його відставка нікому нічим не завадить. А головне – вона не завадить йому. Якщо його не відпустять депутати – він буде роздувати щоки і говорити, як він хотів позбутися цього крісла. Якщо відправлять у відставку – він почне розігрувати з себе карликового Дон Кіхота і знову надривно кричати: «А чи давно ви були на селі? Село гине!». Костюм від Бріоні завжди личить до таких вигуків. Зрештою, напевне відставка для нього була б певним виходом із ситуації – восени нас чекають нові закони, які для збереження обличчя варто було б не приймати.
І, останнє. Аби Литвин був чесним і послідовним – він мав би зробити заяву, що складає з себе повноваження депутата, виключити з партії своїх однопартійців, які проголосували за цей закон і т.д. Але він цього не робить. І напевне не зробить, бо відставка Литвина – це театр одного актора. Який давно не потрібен нікому. Свій шанс увійти в історію він традиційно профукав. Тепер залишилося переписувати історію на пару з іншим відомим академіком Табачником.
