Бердичів незаслужено оминають, коли мова іде про історичні пам’ятки України. Острозький замок у нас вважають ледь не восьмим дивом світу, хоча ось, наприклад, Бердичівський замок виглядає аж ніяк не гірше. Острозький, звичайно, на 200 років старіший за нього та зберігся ідеально, але, тим не менш і тут є на що подивитись.
Залізничний вокзал тут маленький та затісний. Зала очікування ще нічо так, але центральна явно замала.
На привокзальній площі не так давно побудували новий автовокзал з торговим центром та готелем. Власник чомусь приліпив там аж три зірки, хоча, думаю, він в кращому випадку відповідає одній.
Від вокзалів іде головна міська вулиця – Карла Лібнехта. У Бердичеві повністю збереглася вся радянська топоніміка. Друга головна вулиця, паралельна Лібнехта, носить назву Якова Свердлова.
.
Ще одна магістраль, яка іде через все місто, вона перпендикулярна до вулиці Лібнехта, названа на честь Леніна. Також у центрі можна побачити таблички вулиць Енгельса, Фрунзе, Карла Маркса, Урицького, Дзержинського… Повний піпец, корочє.
.
На фото місцевий Палац культури.
Збоку від Палацу культури облаштували непогану річ для молоді – маленький картодром та якісь штуки для катання на скейтах.
Зверніть уваги на вивіску – крім традиційної єврейської громади у Бердичеві веде діяльність також месіанська община. Якщо не в курсі – це євреї, які визнають Ісуса Христа месією. У Києві месіанська община нараховує більше 1000 членів і вважається найбільшою на пострадянському просторі.
.
Втім, слід зауважити, що традиційні релігійні євреї вважають месіанство небезпечною сектою та ворогують з нею. У березні цього року в США трапився скандал, коли виявилось, що претендент на посаду кандидата в президенти від Республіканської партії Рік Санторум виступив перед релігійною громадою месіан. Впливові американські єврейські діячі різко розкритикували Санторума. І хоча в результаті він все одно потім програв лідерство Мітту Ромні, цілком можливо, саме цей виступ позбавив Санторума підтримки єврейського лобі.
.
У Києві, на щастя, ніяких подібних скандалів немає. Два роки тому, наприклад, рабин Київської єврейської месіанської громади на запрошення єпископа Станіслава Широкородюка вперше проповідував у головному католицькому соборі столиці.
.
До речі, запам’ятайте ім’я Станіслава Широкородюка. Завдяки цьому священику родом з Полонного протягом останніх 20 років було побудовано багато католицьких храмів, в тому числі в нашій Шепетівці. З серпня 2012 року він очолив Луцьку дієцезію і, як кажуть, користується великим авторитетом серед католиків.
Напроти Палацу культури – спортивна зала, на яку перед останніми виборами, як бачите, натягнули целофан з написом «Палац спорту». Ну, тут все зрозуміло – піарили благодійний фонд кандидата в депутати Анжеліки Лабунської.
Далі по Лібнехта неподалік від Палацу культури можна побачити комплекс Бердичівського пивзаводу.
А цей проміжок вулиці має якесь сакральне значення для місцевих старожилів. Я тут почитав… це тіпа якийсь Бульвар чи Бродвей. У 60-70-х роках тут ввечері збиралась гуляти та дихати свіжим повітрям місцева еліта. Зараз, як пишуть, дух бердичівського Бродвею вже не той…
Алея спортивної слави. Мені знайоме лише одне ім’я з усього цього списку місцевих майстрів спорту – тренер «Динамо Київ» Анатолій Пузач.
Поступово іду в напрямку центра міста.
Як життя, друзяка?
А тротуарчики-то покоцані.
Ну ось приблизно половина міста забудована такими єврейськими будинками. Я тут зайшов за один, щоб подивитись, як ці таунхауси виглядають зсередини.
Відразу згадав колишнього тричі генпрокурора Святослава Піскуна. Очевидно, тут мова про якогось місцевого однофамільця. Втім, Вікіпедія каже, що Піскун-прокурор теж родом з Бердичева! Може це все ж таки про нього?
А от і вид з тилу. Мабуть, сто років тому приблизно так само виглядали.
Взагалі, місто, як для райцентру, виглядає непогано. Принаймні, на фасадних вулицях землеробством не займаються та потворних панельних дев’ятиповерхівок у центрі не бачив.
Педагогічний коледж, до 1917 року Бердичівське комерційне училище.
На фасаді школи №1 цікавий барельєф Шевченка. Напевно, це копія з класичного портрету молодого Кобзаря, але щось він мало схожий на себе.
.
Ну і про школу, якщо вже така тема. Тут, як виявляється, місцевий Будинок творчості школяра носить ім’я Олександра Разумкова, колишнього заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони України.
.
Я колись у гуртожитку жив в одній кімнаті з хлопцем з Бердичева. Так він розповідав, що його мати-вчителька викладала в школі у Разумкова. І коли він (син) мав поступати до Києва, вона подзвонила до колишнього учня з проханням допомогти зі вступом до універу Шевченка.
.
Той відмовив. Як зараз згадую, як хлопець ображено це розповідав: “І що йому було варто…” 🙂
.
Не знаю, чи показує це принциповість Разумкова. Цілком можливо, якби цей дзвінок був не від колишньої вчительки, а від якогось губернатора, Олександр Васильович сам би особисто поїхав до ректора КНУ.
Ну от вже майже дійшов до головної міської площі.
Величезний пам’ятник Леніну, метрів 7-8 висотою. Скільки б з Ілліча можна було б нашинкувати тротуарної плитки…
На площі зараз якраз кладуть круту дорогу плитку. Не думаю, що це оптимальне рішення, враховуючи, що в Бердичеві такі ж самі розбиті тротуари, як і в інших рейцентрах.
.
Для чого ці понти? Краще б поклали трохи дешевшу, але на вдвічі більшій площі. Ось з Леніна плитка яка б чудова вийшла.
Майбутній фонтан. Поки більше нагадує дитячий басейн.
Нове елітне житло. Можна продати однокімнатну на масиві у Києві та купити 100-метрову квартиру у такому будинку в Бердичеві. Хоча що тут потім робити?
Втім, можливо, для якогось місцевого прокурора це саме те.
Кінотеатр Ксерокопія ім. Фрунзе.
З розкладом все просто. Фільми п’ятирічної давнини демонструються на замовлення. Ідеальний варіант для юних парочок, яким нема де зустрічатися. Замовив кінозал для двох – і цілуйся собі в темряві півтори години.
Костел святої Варвари. Тут вінчався знаменитий французький письменник, майстер критичного реалізму Оноре де Бальзак.
Бальзак чудово описував французьке життя першої третини XIX століття. Рекомендую у бібліотеці якось взяти новели з «Людської комедії». Читається легко та цікаво.
.
Ну а якщо читати немає натхнення, то подивіться класичний комедійний фільм з Брижит Бардо «Гадання на ромашці». Там головна героїня приїжджає з провінції до Парижа та нелегально живе в музеї Бальзака. Дуже класний та смішний сюжет.
Зараз якраз почнеться недільна служба.
Біля костелу можна побачити грот на честь 250-річчя Коронації чудотворної ікони Матері Божої Бердичівської, побудований у 2006 році. Як пишуть, до 1756 року вона офіційно зцілила 263 людини, тому стала дуже відомою у Європі.
.
28 січня 1753 року Папа Бенедикт ХІV видав декрет про коронацію ікони, для якої подарував оздоблені дорогоцінним камінням корони. Коронація ікони Матері Божої Бердичівської відбулась з королівським розмахом 16 липня 1756 року. З’їхалася вся сусідня знать та 50 тисяч віруючих, магнати та князі Санґушки, Любомирські, Радзивіли, Потоцькі…
.
В першій половині XIX століття золоті корони, які оздоблювали ікону, були вкрадені. На прохання кармелітів щодо повторної коронації, Папа Пій IX подарував нові.
.
За радянської влади ікона стала експонатом місцевого краєзнавчого музею, а у 1941 році вона безслідно зникла чи згоріла. Після безрезультатних пошуків оригіналу на території України та Польщі було вирішено створити її копію. Папа римський Іван Павло II особисто освятив ікону у 1997 році, а у 1998 році її знову коронували.
Районний будинок культури, колишній театр “Експрес” для заїжджих гастролерів. Збудований в 1908-12 рр. підприємцем Давидом Шеренцисом.
Взагалі, мені Бердичів сподобався. Хоча йому не вистачає лоску обласного центру, але він ближче до великого міста, ніж до маленького. Принаймні, якщо порівнювати з Шепетівкою чи Славутою – це небо і земля.
Але не поспішайте хвалити місцеву владу. Вона тут ні до чого. Якщо відкривається новий торговий центр з неоновою вивіскою – це в першу чергу заслуга підприємця, а не влади. Міську владу треба оцінювати за станом тротуарів, чистоті вулиць, їхньому вечірньому освітленню, безпроблемній роботі ЖКГ, автобусних зупинках, лавочках, парках…
Можу сказати, що сміття на вулицях я не бачив, але тротуари в жахливому стані.
Свято-Миколаївський собор УПЦ МП. Дуже гарна та стильна архітектура початку XX століття. Якби тільки не ці синьо-зелені купола. У них вигляд якийсь пластиковий, все псує. Зараз є багато штучних матеріалів, можна було б щось пристойне підібрати, не обов’язково дорогу позолоту.
Після інтронізації патріарха Кирила Російська православна церква переживає не найкращі часи. Незважаючи на масштабне будівництво нових храмів, авторитет церкви падає, причому найбільше навіть не в Україні, а в самій Росії.
.
Вся ця показна любов до розкішного життя, швейцарські годинники за десятки тисяч доларів та п’яні священики на спорткарах у Москві не залишаються серед людей непоміченими.
Всередині собору.
Початок вулиці Свердлова.
Місцевий готель «Дежа Вю» та колишня Велика хоральна синагога напроти. Зараз там рукавична фабрика.
Варто все ж таки сказати, що місто будується. Напевно, тут планують відкрити торгово-розважальний центр. І це все при тому, що з 2006 року населення Бердичева зменшилося на 7 тисяч чоловік і зараз становить усього 78 тисяч мешканців.
Втім, 78 тисяч – це все ж таки не 45 і не 35 тисяч. Слід також зауважити, що усього в 44 кілометрах на північ знаходиться 270-тисячний Житомир. Так що можна навіть з натяжкою сказати, що Бердичів входить до агломерації обласного центру. В усякому випадку, на роботу за 44 кілометри при великому бажанні їздити можна.
Ахахаха! Комсомолія передає привіт у майбутнє, поколінню комсомольців 2018 року. ))))))))
.
Якось покличте, коли розкривати капсулу з листом будете. Якраз у 2015 році Марті Макфлай з доктором Емметом Брауном на машині часу ДеЛоріан у майбутньому з’являться, а тут у Бердичеві через три роки місцеві комсомольці лист з 1958 року читати будуть. Хоча на вулиці імені Карла Лібнехта чогось іншого чекати навряд чи варто.
І знову єврейські будиночки.
Все серйозно.
Крізь місто тече ріка Гнилоп’ять. Як в Ізяславі та Полонному, її тут перегородили дамбою. Там далі фотка буде з замку, побачите краєвид. Хоча в Ізяславі Горинь гарніше виглядає.
Біля берега є джерело, до якого періодично кожні пару хвилин підходять місцеві з пластиковою тарою набрати воду.
Виглядає не дуже презентабельно. Тече з якогось сусіднього города, де за 20 метрів можна побачити туалет.
От хіба не можна з місцевого бюджету виділити кілька тисяч, щоб тут все нормально облаштувати? Причому я вже коли повертався з єврейського кладовища, то знову бачив людей, за кількасот метрів звідси, що несли воду.
.
Зате яка плитка буде біля виконкому…
Піднімаюся назад.
Ще пара колоритних будиночків.
Бердичів взагалі був колись п’ятим на чисельністю населення містом України. Але у 50-х роках XIX ст. його значення торговельного центру починає знижується – натомість значення Одеси стрімко зростати.
Перлина місцевої архітектури – Монастир Кармелітів Босих.
Потрапивши в турецький полон, місцевий магнат Януш Тишкевич поклявся у випадку свого звільнення віддати замок ченцям ордену кармелітів, що й зробив у 1630 році. Після його смерті нащадки Януша намагалися в судовому порядку замок повернути собі, але безуспішно.
У середині XVIII століття на території монастиря було побудовано розкішний костел Діви Марії.
Шкода, що він був закритий. Кажуть, там один з найкращий в Україні органів.
А ось і панорама Гнилоп’яті. А на задньому плані міст, який я фотографував біля джерела. Можна було і краще сфоткати, але я і так заліз на стіну, а там висота метрів 10-15. Ще б як звалився…
Напевно, це кімнати ченців. А може і ні.
На території замку також функціонує місцевий краєзнавчий музей, дитячі художня та музична школи.
Ну ладно, підемо ще подивимось на єврейський цвинтар.
В центрі міста є зовсім маленький парк Шевченка, скоріше сквер з дитячими атракціонами та літнім майданчиком.
Кладовище дуже велике, 22 гектари, і йому вже понад 300 років.
Не знаю, чим та справа закінчилася, але пару років тому євреї вимагали від міської влади, щоб та розширила кладовище до історичних кордонів, знесла поруч кілька багатоквартирних будинків, гаражний кооператив, заправку та цілу вулицю. Але при цьому щоб компенсували це все місцевим жителям за державний рахунок.
.
Мабуть, зайвим буде нагадувати, що Бердичів завжди вважався переважно єврейським містом. Наприклад, у 1867 році з 52 тисяч загального населення євреїв було 41 тисяча чоловік (80%). А на 1861 рік єврейська громада міста була другою на теренах всієї Російської імперії.
.
Далеко не всі місцеві євреї були багатими торговцями. Тільки 20% єврейського населення Бердичева можна було віднести до забезпечених людей. Решта євреїв тулилися з багатодітними сім’ями в жалюгідних халупах в умовах скупченості та перенаселеності.
На вході до кладовища мене зустріла якась стара бабуся з яскравими єврейськими рисами обличчя. Попросивши кілька гривень благодійної допомоги, вона запропонувала мені відвідати головну місцеву цінність – могилу цадика (праведника) Леві Іцхака. Очевидно, вона помилково прийняла мене за паломника і, напевно, була трохи розчарована після того, як дізналася, що я не паломник з Ізраїлю та навіть не єврей, а просто фотограф.
.
Бердичів вважається третім за значимістю центром хасидизму в світі після Умані та Меджибожа на Хмельниччині. Тут у 1810 році був похований ребе Леві Іцхак, один з відомих хасидських цадиків та друг найбільш шанованого цадика – ребе Нахмана, який народився в Меджибожі, а похований в Умані, куди він переїхав перед своєю смертю на знак пам’яті за вбитими уманськими євреями під час Коліївщини.
.
Меджибіж також відомий тим, що там жив засновник цього містичного напряму в юдаїзмі – Баал Шем Тов, прадід Нахмана. А дядьком Нахмана був ще один ідеолог хасидизму – ребе Моше-Хаїм-Ефраим з Судилкова.
Могила цадика Леві Іцхака.
Місяць тому можна було прочитати цікаву новину, як у Борисполі голодували хасиди. Вони якраз поверталися з Бердичева після паломництва на могилу Леві Іцхака, а їхній літак до Ізраїлю затримали на пару днів через туман. Оскільки в аеропорту не було кошерної їжі, кільком десяткам хасидів довелося голодувати. 🙂
Ну нібито все. На прощання ось вам фотка справжнього бердичівського кота. Єврейського не знайшов, тому хай буде сіамський.
