У 2012 році українці повинні були відчути європейську інтеграцію, отримати дешевий газ і порадіти податку на розкіш
У 2012-му Україні так і не вдалося посилити горезвісну євроінтеграцію, зате протягом року все частіше і частіше говорили про можливість вступу до Митного союзу Росії, Білорусі й Казахстану. Українцям обіцяли жити за коштами, але влада вже з весни поринула в передвиборні перегони на хвилі занадто витратних для казни соціальних обіцянок. Що і призвело до кінця року до заміни слова «пакращення» в лексиконі прем´єра Миколи Азарова на вираз «криза поглиблюється». Ми зібрали п´ятірку нереалізованих обіцянок української влади. Що ж обіцяли українцям у 2012 році?
Вийти на докризовий рівень
У січні 2012 року Микола Янович пообіцяв країні до 2013-го Нового року повернення на докризовий рівень купівельної спроможності. З його слів, у 2008 році купівельна спроможність становила $320-340, але падіння курсу нацвалюти з 4,5 до 8,5 грн. за долар призвело до зниження купівельної спроможності майже вдвічі. При цьому він зазначив, що в 2010-2011 роках влада поступово почала її збільшувати і забезпечила стабільність курсу.
Також прем´єр обіцяв до кінця 2012 року вийти на докризовий рівень ВВП. Разом із тим, ВВП за підсумками 2012 року навіть не досяг рівня докризового 2008-го в перерахунку на долари США та з урахуванням інфляції. Експерти при цьому зазначають, що, в кращому випадку, ВВП у 2012-му буде дорівнювати 93% від 2008-го. Сам же Микола Янович фактично визнав, що до виходу української економіки на докризовий рівень ще далеко. Так, відповідаючи в останню п´ятницю 2012 року на запитання читачів своєї сторінки у соціальній мережі Facebook, прем´єр констатував, що після падіння ВВП в 2008-2009 році на 15% за останні два з половиною роки економіка зросла лише на 10%.
Підписати угоду про асоціацію з ЄС
2012-й так і не став поворотним у відносинах з Європейським Союзом. Хоча після парафування 30 березня угоди про асоціацію з ЄС в українському МЗС розраховували на те, що сама угода буде підписана до кінця цього року. Одночасно в ЄС відзначали, що парафування було лише технічним кроком. Заради справедливості вартоо відзначити, що підписати договір про асоціацію з ЄС українська влада планувала ще до кінця 2011 року. Однак арешт лідера опозиції Юлії Тимошенко викликав жорстку реакцію в Європі й поставив перспективи підписання цієї угоди під сумнів. Чергова пауза в переговорах з ЄС утворилася в очікуванні підсумків парламентських виборів, демократичність і прозорість яких називалася однією з необхідних умов підписання договору про асоціацію. Але, незважаючи на відсутність системних порушень у самому процесі виборів, лідери опозиції, які перебувають в ув´язненні, так і не були допущені до участі в них, а низка гучних скандалів на одномандатних округах остаточно зіпсувала враження Європи про їх відповідність стандартам ЄС.
Проте 10 грудня минулого року Рада закордонних справ ЄС схвалила рішення про можливість підписання угоди про асоціацію з Україною до Вільнюського саміту «Східного партнерства», який має відбутися в листопаді 2013 року. В той самий час умови, поставлені перед Україною, повинні залишитися такими самими. Це реформа виборчого законодавства, судової сфери, розв´язання проблем вибіркового правосуддя та деяких інших, у тому числі – у сфері боротьби з корупцією і поліпшення бізнес-клімату. Тому про реальні терміни підписання договору про асоціацію з ЄС поки що говорити складно.
Досягти знижки на газ
Коли уряду Миколи Азарова стало зрозуміло, що слова про горезвісних «папередників» зовсім не знижують ціни на російський газ, Микола Янович якось до речі згадав про прийоми цих самих «папередників». Адже про будівництво LNG-терміналу на чорноморському узбережжі для прийому скрапленого газу говорили на посаді прем´єра і Юрій Єхануров, і Юлія Тимошенко. І, озираючись на скандальне підписання договору з лижним інструктором з Іспанії, не можна сказати, що уряд Азарова досяг успіху більше за попередників. Також не нові ідеї переведення вітчизняних теплоелектростанцій на спалювання водовугільного палива замість газу і налагодження видобутку метану з вугільних пластів з подальшим його застосуванням для генерації теплової та електроенергії.
Не змусили на себе чекати з відповідним ударом і росіяни. Щоправда, склалося враження, що і у них спічрайтери вже стомилися за роки «газових» війн з Україною. Мало не кожної зими звучать заяви про те, що «українські друзі» крадуть газ, про необхідність модернізації української ГТС і про плани будівництва газопроводів в обхід України. Можна відзначити, звичайно, що в реалізації своїх планів Росія досягла успіху набагато більше, але все одно ще багато років без української ГТС їй не обійтися. У результаті, поки що ні російська сторона не домоглася української труби, ні українська – знижок від «Газпрому». Всі ж розмови про судові процеси, схоже, залишилися в минулому році. Досить лише згадати, як важко вони даються російському монополісту в суперечках з прибалтами і поляками.
Ввести податок на розкіш
Про податок на розкіш (його ще називали податком на багатство) заговорили ще з листопада 2011-го. Відразу ж оприлюднили проект відповідного закону – для всенародного обговорення. Реальне ж втілення в життя улюбленого в той час чиновниками гасла «багаті повинні платити за бідних» розтягнулося на місяці і, по суті, так нічим і не закінчилася. Якщо не вважати податку на нерухомість, який набув чинності вчора, ні оподаткування автомобілів, ні яхт, ні вертольотів, ні годинників, ні інших предметів розкоші так і не запрацювало. Причини того очевидні. А технологічно все робилося просто. Коли влітку народні депутати перенесли розгляд урядового законопроекту, тодішній спікер Володимир Литвин навіть заявив, що, мовляв, і добре – адже такий недопрацьований закон тільки погіршить тінізацію економіки країни.
Непопулістський бюджет
Ще в серпні 2011-го, на самому початку роботи над держбюджетом-2012, Микола Азаров заявив, що він повинен бути «гранично економним» через відомі «виклики на світових ринках». І закликав міністрів уважно проаналізувати кожен рядок витрат. Але вже 22 грудня ситуація з непопулістським бюджетом передвиборного року почала змінюватися. У той день вперше за 20 років Верховній Раді знадобилося менше доби, щоб отримати нову редакцію бюджету від уряду, провести її через комітет і затвердити 250-ма голосами – хоча зараз, звичайно, цьому ніхто не здивується. Вже тоді в документі різало око явне збільшення видатків на силовиків порівняно з бюджетом-2011. І саме тоді уряд заховав у Прикінцевих положеннях переведення визначення розміру виплат пільговикам у «ручний режим». Менше з тим, навіть тоді не можна було уявити, яких обертів досягне соціальна політика влади. Так, напередодні свята 8 Березня Президент всенародно анонсував «Нові соціальні ініціативи». А 12 квітня парламент затвердив зміни до держбюджету з метою виконання обіцяних ініціатив. Збільшивши витрати більше ніж на 33 млрд. грн. Витрати, щоправда, були збільшені на ту саму суму, однак те, що вже в середині літа губернатори і мери міст застогнали від політики блокування своїх рахунків Казначейством, говорить багато про що.
