На екранах – трилер, кримінальний бойовик, а також дві комедії: «чорна» британська і традиційна російська.
Цього тижня в український прокат вийшли стрічки «Сім психопатів», «Мисливці на гангстерів», «Паркер» і «Квиток на Вега$».
Довге відлуння Тарантіно
Британський фільм «Сім психопатів» з перших же кадрів починає відповідати розхожій приказці про добре забуте старе. Насправді, не таке вже старе. Та все одно.
Недолугий письменник–алкоголік, котрий посварився через свою неврівноваженість із подружкою, ніяк не може справитися з новим сценарієм, який, власне, і називається «Сім психопатів». Волею випадку він виявляється втягнутим у викрадання собаки, затіяне його ексцентричними дружками, такими самими лузерами, як він – актором-невдахою і старим поляком-пенсіонером. Ці двоє займаються тим, що крадуть породистих собак, потім зв´язуються з господарями і отримують обіцяну винагороду за знайденого домашнього вихованця. Але одного дня вони крадуть «неправильного» собаку, адже вона належить головному місцевому гангстерові – справжньому відморозкові.
Режисер – ірландець Мартін МакДонах – прославився пронизливою драмою «Залягти на дно в Брюгге» з прекрасними акторами в головних ролях. Нині акторський склад не менш чудовий. Письменника Марті грає Колін Фаррелл, старого поляка – Крістофер Уокен, а Вуді Харрельсон цілком органічний у ролі бандитського боса. На кілька хвилин з´являється на екрані наша прославлена співвітчизниця Ольга Куриленко. Нарешті, є Том Уейтс: блискучий і такий, що запам´ятовується з першого кадру, в ролі психопата з білим кроликом в одній руці й страшним мачете в іншій.
З такою трупою можна втілювати на екрані найбожевільніший сюжет. МакДонах це і робить. Марті пише про психопатів, і вони з´являються на екрані. Спочатку – в уявних сценах, а потім – у цілком реальних. Сценарій Марті починає переходити зі сторінок у життя.
Вплив Тарантіно на роботи МакДонаха відчувався ще в «Брюгге», тут же він став очевидним: у скорострільних, насичених чорним гумором діалогах, у феєрверках насильства, у великій кількості дивакуватих, дивних персонажів. Фільм дещо втрачає в енергії в другій половині, коли головні герої починають вдаватися до рефлексій. Та хоча «Залягти на дно в Брюгге» ця картина явно поступається, все-таки, якщо ви підете в кіно – час буде згаяний не даремно.
Стрілянина і гонитва під звуки джазу
Лос-Анджелес, 1949 рік. Золоте століття мафії. Жорстокий бандит Міккі Коен тримає в страху все місто, будує обширні плани на майбутнє і нічого не боїться. А чого, власне, боятися, якщо поліція – свої, чиновники – свої, а упертих товаришів завжди готові приструнити підопічні головорізи. Але насправді у мафії не все так райдужно, як може здатися. Тому що в поліції є невелика таємна група, яка має вельми широкі повноваження і, головне, наміри – з протистояння Коену.
«Мисливців на гангстерів» не назвеш ідеальним фільмом – принаймні, в плані сценарної роботи, яка привела до деякої зайвої простоти і банальностей у сюжеті. Також не варто чекати від фільму й історичної достовірності, хоча в його основу і покладені реальні події, згодом значно творчо переосмислені. Проте в цілому стрічка, без сумніву, дуже хороша. Власне, в ній є все, що вважається канонічним у гангстерському полотні: перестрілки, гонитва, кров, джаз і впізнавана атмосфера Міста Ангелів другої половини 1940-х. І все це підкріплено чудовою акторською роботою і, перш за все, чудово зіграним протистоянням головних героїв у виконанні Шона Пенна і Джоша Броліна.
Історія про чесного злодія
Кримінальний трилер «Паркер» Тейлора Хекфорда – чергова екранізація відомого плідного детективщика Дональда Уестлейка. Злодій Паркер, якого грає «фірмовий» голлівудський лиходій Джейсон Стетхем, – класичний «чесний злодій»: він не відступає від кодексу кримінальної честі. А ось одного дня йому не таланить: його подільники підставляють його, і він опиняється в лікарні з кульовим пораненням і спрагою помсти. Власне, цим він і займеться, вийшовши з лікарні.
У фільмі не обійшлося, звичайно, і без фатальної жінки, яку зіграла Дженіфер Лопес. Наявність зоряних акторів, очевидно, відображатиметься на прокаті фільму. В кращий бік, звичайно. Адже знайдеться досить багато охочих подивитися на чергову роль «залізного підборіддя» Джейсона Стетхема в парі з красунею співачкою і актрисою Дженіфер Лопес. А в цілому – це класичний бойовик із стрілялками, гонитвою, інтригами і розбираннями крутих хлопців.
Російська мрія про безкарне багатство
Все стабільно в російському кінопромі. І чергова комедія «Квиток на Vega$» це тільки підтверджує.
Молодий лікар-рентгенолог Макс (у Росії зараз модно знімати фільми про «простих» громадян, котрі живуть, судячи з картинки, в паралельній реальності) облаштовує «скромні» московські апартаменти і постійно лається зі своєю пасією Лізою. Благо, привід для сварки завжди знаходиться. У результаті пара лається вщент і готова розбігтися, але тут відбувається диво буквально, як в кіно: герої виграють страшний приз, за яким потрібно їхати аж до Лас-Вегаса. Ну, тут уже, як мовиться, не до сварок, а тому пара хапає кращих друзів і відправляється до Америки з метою різко стати багачами. Ось тільки не одні вони розраховують на великий куш. А тому в їхньому житті починаються гонитва, бійки та інші пригоди.
Схоже, автори фільму дуже хотіли зробити відважно закручений і оригінальний сюжет. А тому взяли купу жанрів, таку саму купу штампів і змішали все це в один вінегрет. У результаті вийшла класична російська комедія. Як завжди, без яскравих характерів, акцентів і, загалом, без душі. Зате з Мішею Галустяном, який грає, мабуть, найяскравішого персонажа стрічки (зрозуміло, лиходія). І періодично переграє. Хоча це, без сумніву, не зашкодить фільму знайти свою аудиторію. Втім, чекати, що хтось вирішить його переглянути двічі, теж не доводиться.
