Режисер, актор і сценарист Леонід Гайдай народився в місті Свободний Амурської губернії 30 січня 1923 року. Батько його був залізничним службовцем, уродженцем села Орехівщина на Полтавщині, мати – родом із Рязанської області.
Під час Другої світової Гайдай отримав важке поранення, підірвавшись на протипіхотній міні, після чого його визнали непридатним до військової служби. По закінченні війни, в 1947 році, майбутній режисер закінчив театральну студію при Іркутському обласному драматичному театрі, де потім працював освітлювачем і актором.
У 1949 році Гайдай вступив на режисерський факультет московського ВДІКу, а в 1956 р. зняв свій перший фільм – «Довгий шлях» за мотивами оповідань В. Короленка. Через два роки на екрани вийшла сатирична картина «Жених з того світу», яка ледь не зламала режисерові-початківцю кар´єру: після редагування і видалення всіх неугодних начальству сцен від фільму залишилося трохи більше половини. У підсумку Гайдаю на два роки заборонили знімати кіно. «Реабілітуватися» допомогли зйомки ідеологічно правильного фільму «Тричі воскреслий» (1960), про який згодом режисер волів не згадувати.
А вже через рік Гайдай зняв короткометражки, які зробили його знаменитим на весь Союз – «Пес Барбос і незвичайний крос» і «Самогонники». Після цих картин практично кожен фільм Гайдая ставав всенародно улюбленим і миттєво розбирався на цитати. Творіння режисера п´ять разів отримували кінопремії всесоюзного масштабу, а в 1972 році картина «12 стільців» отримала спеціальний приз «Срібна сирена» на фестивалі радянських фільмів у Сорренто (Італія).
У деяких своїх картинах Леонід Гайдай з´являвся в епізодичних ролях, які запам´ятовуються. Так, наприклад, у «Діамантовій руці» він знявся три рази: в масовці, коли беруть інтерв´ю у Семена Семеновича, у сцені сну Козодоєва, де «зіграв» відрізану руку головного героя, і в ролі п´яного, якого показують тільки по стегна. У фільмі «На Дерибасівській гарна погода, або На Брайтон-Біч знову йдуть дощі» Гайдай постав у ролі п´яного божевільного в жовтій сорочці, якого виносять із казино, в а «12 стільцях» зіграв архіваріуса Варфоломія Коробейникова.
До речі, успіх не зіпсував режисера: у тридцять років він одружився на Ніні Гребешковій, з якою прожив до кінця життя. На запитання про секрет сімейного щастя Гайдай зазвичай відповідав, що навіть у молоді роки Ніну Павлівну вирізняла незвичайна жіноча мудрість.
Леонід Гайдай пішов із життя у віці 70 років. Останні роки режисер дуже хворів, а причиною його смерті стало запалення легенів.
За свою творчу кар´єру майстер радянської кінокомедії зняв 18 фільмів, для 15 із них написав сценарії. До дня народження Леоніда Гайдая ми згадали десять кращих фільмів режисера.
Народження тріо Труса, Балбеса і Бувалого
Всесоюзну популярність Леоніду Гайдаю принесли короткометражки про пригоди тріо антигероїв-шахраїв Труса, Балбеса і Бувалого. Перша короткометражка «Пес Барбос і незвичайний крос» була знята в 1961 році за віршованим фейлетоном українського поета-гумориста Степана Олійника. Цього ж року картина була номінована на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. Матеріали для фільму були зняті за півгодини, проте режисер скоротив його до десяти хвилин і прибрав безліч трюків, які згодом були використані у другій частині пригод – фільмі «Самогонники».
Шурик і його пригоди
Кінокомедія «Операція «И» та інші пригоди Шурика» стала лідером прокату 1965 року в СРСР – її подивилося майже 70 млн глядачів. Сюжет фільму складений із новел «Напарник», «Мана» і «Операція «И», об´єднаних фігурою головного героя – простакуватого і безжурного студента Шурика у виконанні Олександра Дем´яненка. На фестивалі короткометражних фільмів у Кракові новелі «Мана» був присуджений головний приз – «Срібний дракон Вавеля». До речі, у пригодах Шурика задіяна і трійця у складі Труса, Балбеса і Бувалого.
Продовження пригод студента-простака «Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика» з першого ж дня стало ще популярнішим, ніж перша частина. Це був останній фільм, в якому знялося знамените тріо гайдаєвських шахраїв.
«Діамантова рука»
В основу ексцентричної комедії Гайдая про контрабандистів, котрі перевозять коштовності, лягли реальні події. Ідея фільму «Діамантова рука» (1968) виникла у радянського драматурга Якова Костюковського після прочитання в газеті «За рубежем» замітки про швейцарських контрабандистів, які намагалися перевезти цінності в гіпсі. Однак згодом з´ясувалося, що головна інтрига фільму не має юридичних підстав: громадяни СРСР могли відкрито ввозити в країну коштовності. Щоправда, така кількість прикрас викликала б неминучий інтерес з боку КДБ.
Комедія в перші ж дні після виходу знову побила рекорди радянського прокату: її подивилося більше ніж 76 млн глядачів. А пісні «Острів невезіння», виконана Андрієм Мироновим, «Пісня про зайців», яку заспівав Юрій Нікулін, і «Поможи мені» у виконанні Аїди Ведищевої стали воістину народними хітами.
«12 стільців»
Екранізація однойменного роману Ільфа і Петрова «12 стільців» була знята Леонідом Гайдаєм у 1971 році. На роль Остапа пробувалося більш як 20 акторів: серед них були Володимир Висоцький, Олексій Баталов, Олег Борисов, Валентин Гафт, Андрій Миронов, але в підсумку знявся Арчіл Гоміашвілі, якого режисер знайшов у провінції. Через хворобу (за іншою версією – через сильний кавказький акцент) артист не зміг озвучити Бендера, тому у фільмі він говорить голосом Юрія Саранцева.
Режисер неодноразово зізнавався, що «12 стільців» – одна з його найулюбленіших картин. Незважаючи на багато неточностей і розбіжностей із сюжетом і персонажами книги, фільм Гайдая вважається однією з кращих екранізацій роману Ільфа і Петрова.
«Іван Васильович змінює професію»
Ще один касовий фільм Леоніда Гайдая, який досі популярний у глядачів кількох поколінь, – фантастична комедія «Іван Васильович змінює професію» (1972). В ній знову з´являється Шурик (Олександр Дем´яненко), який стає вченим-експериментатором, що відкрив машину часу.
Після виходу фільм Гайдая традиційно «розтягнули» на сотню цитат. Чого тільки варті «ікра заморська, баклажанна», «Марфа Василівна я», «Мене терзають смутні сумніви…» або «Ей, людина! Людина!!! Офіціант! Нирки один раз цариці!». Ну і, звичайно, «… нам, царям, за шкідливість молоко треба безплатно давати!» та «І тебе вилікують… і тебе теж вилікують… і мене вилікують…».
«Не може бути!»
Фільм Леоніда Гайдая «Не може бути!» складається з трьох новел, знятих за творами Михайла Зощенка: «Злочин і кара», «Забавна пригода» і «Весільна пригода». Цього разу режисер запропонував глядачам три замальовки про вади, які з первісних часів і донині терзають людство.
Так, «Злочин і кара» блискуче розкриває тему «несунів», яких на екрані уособлює завмаг Горбушкін. «Забавна пригода» розповідає про подружжя, що втратило моральне обличчя і через це опиняється в любовних багатокутниках, з яких дуже важко вибратися. А комедія «Весільна пригода» сала квінтесенцією цілої плеяди «російських пороків». Тут і нерозбірливість у питаннях шлюбу (“Три дні знайомі, і ось ті здрасьтє: чоловік і дружина, прийміть вітання, ура, біс!”), і пияцтво, і відсутність смаку – адже саме через «дивний» макіяж наречений так і не міг розібратися, хто ж його наречена: мама чи дочка.
Важливо те, що у фільмах немає прямолінійної повчальності, це наче погляд збоку, сповнений іскрометним гумором і сатирою.
«За сірниками!»
Екранізацію оповідання «За сірниками!» фіннської письменниці Майї Лассіла Леонід Гайдай знімав разом із фінським режисером Рісто Орко. Саме тому фільм вийшов «трохи іншим», не схожим на класичного Гайдая. Воно й не дивно, адже екранізація класики фіннської літератури не може виглядати «істинно радянською». У фільмі були зайняті як радянські зірки кіно Євген Леонов, В´ячеслав Невинний, Георгій Віцин, так і молоді фіннські актори Кауко Хеловірта, Лео Ластумакі. Саме режисерсько-акторське поєднання двох культур стало найголовнішою родзинкою фільму.
До речі, стрічка існує у двох версіях: фіннською мовою і російською, це стосується і пісень, що звучать у фільмі. Версія, змонтована Орко, відрізняється більшою тривалістю, тоді як у версії Гайдая відсутні кілька сцен.
«Спортлото-82»
Цей фільм повернув глядачам «фірмову» кінокомедію режисера. Цікаві пригоди невдачливих героїв у пошуках виграшного квитка подивилося більше ніж 55 млн глядачів, завдяки чому картина стала лідером прокату в 1982 році. У «Спортлото-82» є все від класичного Гайдая: яскраві герої, маса жартів, божевільна динаміка і прекрасні актори. Примітно, що ігрова комбінація, обрана героїнею фільму (1,2,3,4,5,6), була представлена глядачеві, як «найрідкісніша» або «неймовірна». Та з точки зору комбінаторики вона має такі самі шанси на випадання, як і будь-яка інша.
«Небезпечно для життя»
Комедія «Небезпечно для життя» продовжила плеяду блискучих ексцентричних комедій Леоніда Гайдая. Тут знімалися улюбленці режисера, та й радянської публіки теж: Леонід Куравльов, Георгій Віцин, Лариса Удовиченко, Володимир Носик, Борислав Брондуков та інші. У центрі фільму – чудний чоловік, який просто «не може пройти повз», через це постійно влипає в неймовірно дурні ситуації. Зйомки фільму проходили в Україні: так, у кадрі неодноразово з´являються види Чернівців.
«На Дерибасівській гарна погода, або На Брайтон-Біч знову йдуть дощі»
Останнім твором Леоніда Гайдая – фільмом «На Дерибасівській гарна погода, або На Брайтон-Біч знову йдуть дощі» багато критиків залишилися незадоволені. Вони дорікали режисерові у відсутності динаміки, невиразних жартах і взагалі називали картину нудною. Втім, по-іншому бути й не могло: фільм знімався в 1992 році, коли СРСР вже офіційно розпався, а Гайдай був саме тим режисером, який міг творити тільки в певну епоху. І завдяки цій епосі залишив усім кіноманам безцінну спадщину.
