У четвер, 7 лютого, в Німеччині відкрився 63-й Берлінський міжнародний кінофестиваль. Пропонуємо п´ять картин, які обзавелися власною історією і в будь-якому випадку варті уваги глядача.
Надія, повна інтриги
Фільм «Рай: надія» австрійця Ульріха Зайдля – третя частина авторського проекту «Рай». Зайдль, колишній документаліст, яскраво дебютував у ігровому кіно драмою «Собача спека» у 2001 році (Гран-прі журі у Венеції). Після довгого спаду Зайдль знову опинився в центрі уваги з трилогією «Рай». У 2011 році вийшла частина під назвою «Любов». У 2012-му – «Віра», яка призвела до скандалу на Венеціанському фестивалі, збуривши шанувальників традиційної моралі: головна героїня здійснювала не цілком пристойні маніпуляції з розп´яттям і доходила в своєму місіонерстві до несамовитого фанатизму.
У стилістиці Зайдля відчувається вплив документалістики, тому девіації, що показуються ним на екрані, завжди знаходять лякаючу переконливість. Крім того, не можна не згадати, що героїні всіх трьох фільмів зв´язані родинними чи дружніми стосунками. Але якщо в попередніх частинах досліджувалися одержимість сексом і одержимість релігією, то в «Надії» до крайнього ступеня доходить бажання вдосконалити своє тіло: повна дівчина хоче схуднути і заради цього пускається у всі тяжкі.
Участь цього фільму в конкурсі створює чималу інтригу. Зайдль навряд чи поїде без призу, питання лише в тому, яку саме нагороду він відвезе з собою.
Роден, кохання і психи
Деяку конкуренцію згаданій вище «Надії» може скласти французький фільм «Каміль Клодель, 1915», що оповідає про долю скульптора Каміль Клодель, котра поклала життя і талант на олтар кохання до великого Огюста Родена. Тут акцент зроблено на стосунках Каміль і її брата, знаменитого драматурга, поета і релігійного письменника Поля Клоделя. Дія фільму – принаймні, важлива його частина – розгортається в лікарні для душевнохворих на півдні Франції, де Каміль провела останні роки. Головну героїню грає Жюльєтт Бінош. Режисер картини, Брюн Дюмон, відомий прагненням створювати якнайдивнішу атмосферу на екрані, і тому пацієнтів лікарні у нього грають справжні душевнохворі.
Що цікаво, 15 років тому, в 1988-му, фільм про Каміль Клодель уже брав участь у конкурсі Берлінале. Огюста Родена зіграв Жерар Депардьє, а Ізабель Аджані отримала «Срібного ведмедя» за роль головної героїні.
Майже українська історія
Американський режисер Гас Ван Сент відомий як автор молодіжних драм і невпинний дослідник теми гей-спільноти. Однак «Земля обітована» вельми несподівано стосується не улюбленої проблематики режисера, а проблем сучасної екології та економіки. Втім, пояснення тут просте: Ван Сент замінив іншого режисера на зйомках, що вже стартували.
Герої Метта Деймона і Френсіс МакДорманд відправляються в невеличке, спустошене соціальними негараздами містечко з начебто зрозумілою місією: провести серед аборигенів роз´яснювальну роботу про рятівний видобуток у їхніх місцях природного газу. Начебто ось вона, панацея від кризи, однак процес буріння може абсолютно зруйнувати природне середовище. Проти діловитих приїжджих збунтовується місцева ініціативна група, лідера якої грає Джон Красінскі (за сумісництвом – сценарист «Землі обітованої»). Конфлікт, до речі, нагадує дискусії довкола розробки сланцевого газу в Україні, що ведуться нині. Втім, у кіно Гаса Ван Сента – свої закони. І розвиток сюжету, відповідно, теж.
Фільм, якого не могло бути
Закони в Республіці Іран, де кращим режисерам забороняють знімати кіно, вже давно вийшли за рамки норми. Ситуація навколо картини «Закрита завіса» іранських режисерів Джафара Панахі і Камбузії Партові складається, без перебільшення, детективна. Справа в тому, що Панахі вже третій рік перебуває під суворим домашнім арештом, при цьому йому заборонено протягом 20 років знімати кіно і залишати межі країни. Як Панахі і Партові примудрилися зняти фільм і вивезти його на фестиваль – загадка. Проте факт залишається фактом: «Завіса» – у конкурсі, іранська влада – в люті, а один із головних фестивальних призів, схоже, вже знайшов власників.
Кунг-фу родом з лірики
Ну, а одним із найцікавіших позаконкурсних фільмів Берлінале став «Великий майстер» гонконзького режисера Вонга Кар-Вая. Сюжет цієї історичної драми розгортається в 1920-1930-х роках; сценарій заснований на подіях із життя прославленого майстра кунг-фу Іп Мана, більш відомого як наставник суперзірки «каратистських» бойовиків Брюса Лі.
Парадоксальність ситуації в тому, що Кар-Вай більш відомий завдяки витонченим ліричним фільмам. Зокрема, його «Любовний настрій» (2000 р.) свого часу просто зачарував європейську публіку. Уявити Кар-Вая, котрий знімає бойовик про літаючих кунгфуїстів, для будь-якого більш-менш обізнаного глядача практично неможливо. Тим не менш, таке кіно тепер є. Головного героя грає зірка «Любовного настрою» Тоні Люн Чу Вай, фільм з величезним успіхом йде у Китаї, і тепер, схоже, його чекає випробування міжнародним прокатом. Чи пройде він його – стане зрозуміло в найближчому майбутньому.
