В 1941 році німецькі окупанти знесли пам’ятник Щорсу в районі Бульвара – два. До середини 1980 років ХХ століття там стояла плита, яка пояснювала, що тут обов’язково буде поставлено новий пам’ятник Миколі Щорсу. Скульптор В. І. Нечуй-Вітер зробив макет пам’ятника – сміливий і гордий командир верхи на коні. Згодом пішли слухи про те, що пам’ятник Щорсу ніколи не буде відновлено. І зв’язували це з загадковістю смерті, а також бальзамацією і похованням Щорса з послідуючою ексгумацією для повторного розслідування обставин смерті.
Макет залишився невтілений в життя.
В радянські часи з хутора Врангелівка утворено новий район Житомира і названо його було на честь Богунського полку дивізії Щорса – Богунією. Проте незрозуміла сама назва полку – Богунський?
Одна версія нам говорить, що цей полк було утворено у місті Унечі Брянської області і названо в честь вінницького полковника Івана Богуна.
Інша нам нагадує про одного з перших командирів полку – А. С. Богунського. А оскільки цього командира розстріляно в Житомирі з наказу Троцького, то, можливо, «щось» сховано за грою слів «Богун – Богунський».
Скульптурне зображення на будівлі Центрального Поштамту. Стела на Будинку Офіцерів, де було розміщено Школу червоних курсантів, майбутніх командирів Червоної Армії – всі ці місця нам нагадують про перебування в місті М. О. Щорса. А фільм Щорс нагадує нам про Житомир: «Житомир… Житомир… Говорить штаб Щорса. Житомир… Житомир… – Телеграфіст з начальником штабу вибігли з вагона: – Миколо Олександровичу, лінія Новоград-Волинський – Житомир порвана. Нас оточено…»
Біля пам’ятника Пушкіну гранітна плита, що сповіщає про могилу Боженка, командира Таращанського полку. Це місце нагадує про кіноповість О. П. Довженка «Щорс»: «Як умру, то поховайте мене коло Пушкіна… Кажуть, великий поет був… – Просить хлопців Боженко – Коло його пам’ятника на Бульварі. Чуєте? – Чуємо! – відгукнулися хлопці. – Заспівайте над могилою «Заповіт» Шевченка. Теж великий поет був. А бригадою нехай командує Сашко… Слухайте Миколу Щорса. Він згуртує вас і тоді ви вдарите по ворогу страшним ударом на всю Європу. А мене білі вириють з могили і кинуть моє тіло собакам. А народ це буде бачити і ще дужче їх ненавидіти. Я їм буду мстити з могили, хлопці! – гукнув Боженко на весь голос…»
Якщо бути точним, то Боженка під цією плитою немає…
А надпис сумно сповіщає, що колись тут знаходився прах Боженка.
В Києві є пам’ятник Щорсу, де він верхи на коні в кашкеті і з біноклем на грудях.
Вінниця має два місця: на стіні готелю «Україна» є пам’ятна дошка – «Тут знаходився штаб Миколи Щорса», а через дорогу знаходиться взуттєва фабрика ім. Щорса.
На території Брянської області розпочиналась військова діяльність Миколи Щорса. У вересні 1918 року М. О. Щорс організовує в місті Унечі Богунський і Таращанський полки. Майбутня дружина начдива Фрума Хайкіна, в 1917-18 організовує із китайців та казахів, раніше найнятих Тимчасовим урядом на залізно-дорожні роботи і залишених тепер без засобів для існування, озброєний підрозділ ЧК. Підрозділ розмістили в Унечі під її началом. В Богунському полку спалахнув заколот, який очолюване нею ЧК придушило. Товариш Хайкіна була безжалісною до ворогів революції, так «Унеча online» нас інформує, що «в ближайшие дни под ее началом выявили всех, кто сотрудничал с гайдамаками (т.е. гетманским режимом, правившим Украиной во время немецкой оккупации в 1918 г.) или сочувствовал им, а также бывших членов Союза Русского Народа (СРН) и расстреляли на Ореховке, на поляне за горсадом. Несколько раз поляна обагрялась кровью врагов народа. Уничтожалась вся семья, не щадили даже подростков. Тела расстрелянных людей были похоронены слева от дороги на Вьюнку, где в те годы заканчивались дома посада. Так начиналась гражданская война!»
Так познайомився Микола Олександрович з Фрумою Юхимівною.
Пізніше, восени 1918 р. Щорс одружився з Хайкіною. Після цього вона стала очолювати служби ЧК при військових формуваннях під командуванням Щорса, Тобто в Україні…
Літом 1919 року Перша українська радянська дивізія несла значні втрати в ході контрудару противника в напрямку Новоград-Волинський – Шепетівка – Коростень, що призвело до відступу більшовиків і втрати ними Києва. Загинув Микола Щорс біля села Білошиця, пізніше – село Щорсівка Коростенського району Житомирської області.
За офіційною радянською версією начдив був смертельно поранений в бою в кінці серпня 1919 року, за неофіційною – був застрелений власним охоронцем на підґрунті заздрості.
В останні роки найбільшою популярністю у дослідників користується версія про вбивство Щорса та інших командирів українських частин Червоної Армії (Черняк, Боженко і т. д.) за наказом керівництва із реввоєнради 12-ї армії. Причина – занадто велика самостійність Щорса. Ось цитата із спогадів члена ревввоєнради Семена Аралова «На Украине 40 лет назад (1919)»: «К сожалению, упорство в личном поведении привело его (Щорса) к преждевременной гибели».
З «Вікіпедії» ми також взнаємо, що Микола Щорс – учасник Першої світової війни, штабс-капітан царської армії. Організував загін для боротьби з гайдамаками Скоропадського та німецькими окупантами; їздив в Москву до Леніна, звідти отримав допомогу офіцерами та амуніцією. Щорс – комендант Києва в 1919 році, його частини повалили лінії зв’язку в Вінниці. Дружина його Фрума Хайкіна була начальником ЧК, прославилася надзвичайними звірствами в Брянській області Росії.
Довженко звинувачує воєнспеців і Троцького в тому, що вони хочуть закрити Школу червоних курсантів і послати їх в бій, як звичайну піхоту. Щорс звинувачує Троцького в тому, що він не враховує міжнародне положення і не дає змоги відступити через Мозир до Росії. Ось цитата з кіноповісті «Щорс»: «Замовкніть, Ви… військовослужбовець. Школи червоних командирів я в бій не пошлю. Я загублю дивізію, але збережу командирів, і в мене буде дивізія! Корпус!.. Армія!..
Передайте спецам і Троцькому, що Ви бачили моїх командирів, … Ось вони йдуть вам на зміну! Ви хочете їх загубити, я розумію. Ви хочете, щоб вони завтра загинули прекрасною смертю хоробрих. Не діждете! Це – моє! – Щорс поклав руку на серце. – Цього в мене ніхто не відніме. Все!»
В 1988 році в журналі «Київ» Іван Цюпа опублікував статтю «Таємниця смерті начдива Щорса». Свідчення про смерть Щорса дає його бойовий побратим Сергій Іванович Петренко-Петриковський, колишній комбриг, начальник штабу дивізії. Адресу С. І. Петренка-Петриковського в Москві, кореспонденту дала дружина Юрія Коцюбинського Ольга Петрівна Бош-Коцюбинська.
Петренко-Петриковський посилається на статтю Аралова, в якій написано, що командування боялося націоналістичних виступів з боку Щорса і його полків.
Стаття називається «На Украине 40 лет назад». В ній Аралов чорним по білому пише про Щорса: «К сожалению упорство в личном поведении привело его к преждевременной смерти». Аралов твердить, що Щорс був кар’єристом, шкідником, ворогом «Советской власти и поэтому с согласия командования и членов реввоенсовета XIIармии Щорс был убит». Командування, мовляв, боялося націоналістичних виступів з боку Щорса і його полків.
Аралов був новим членом Реввіськради Дванадцятої армії, тобто людиною Троцького. Саме його вивів Олександр Довженко в своїй кіноповісті, в ролі інспектора, що хоче кинути школу червоних курсантів в бій. Саме цьому інспектору, Щорс виказав незгоду у виборі напрямку відступу. Саме Аралову Щорс виказує свій висновок, що Троцький не розуміє міжнародної ситуації..!
А з партизанщиною в Червоній армії, як ми знаємо, Лев Давидович Трцький вмів боротися, він ввів навіть децимацію за порушення дисципліни (розстріл кожного десятого в підрозділі, що порушив дисципліну).
Іван Цюпа приводить ще одне свідчення: «Коли звістка про загибель Щорса дійшла до голови ВЧК України Лаціса, він був вражений і заявив: «Усе це дуже дивно і незрозуміло, власне наплутано. Тимофій Черняк убитий, Василь Боженко отруєний… Микола Щорс убитий. Просто в голові не вкладається… Якийсь зловісний ланцюг. І тягнеться він із штабу Дванадцятої армії. Дуже все заплутано і дивно…»
Микола Зенькович пише, що комісія, яка перевіряла дивізію Щорса на чолі з Араловим дійшла висновку, що частина не боєздатна, в ній панує партизанщина, розхлябаність, а командири відчувають себе самостійними «царьками». Телеграму з цією оцінкою надіслано Троцькому. У відповіді на телеграму Троцький, як голова Реввоєнради і Наркомвоєнмор республіки наказує провести ретельну чистку і освіжити командний склад а після – чистки червоноармійських мас. «1-й Богунский полк, его командный состав, как, например, командир полка Данилюк, адъютант Судженко и другие – контрреволюционеры. В частях развит антисемитизм, бандитизм и пьянство. Богунский полк представляет собой угрозу Советской власти.»
Звинувачення в націоналізмі Зенькович заперечує, оскільки Щорс білорус і створював свої війська в Унечі Брянської області командував якими спочатку А. С. Богунський, розстріляний з наказу Троцького без рішення трибуналу між 27 і 30 липня 1919 року, можливо, полк названо в честь його а не в честь Богуна.
