У день 60-ї річниці з дня смерті Йосипа Сталіна ми згадали найпомітніших диктаторів ХХІ століття
Шість десятиліть тому п´ятий день весни громадяни Радянського Союзу провели в напруженому очікуванні. Напередодні в СРСР вперше офіційно оголосили про серйозну хворобу Йосипа Сталіна, і мільйони людей у жаху затамували подих – здавалося, без «батька народів» життя неможливе. До вечора 5 березня Сталін помер.
А на ранок країна зайшлася в риданнях: плакали діти на шкільних лінійках, робітники на заводах, ув’язнені в тюрмах. І плач цей не був фальшивим. Людину, котра знищила мільйони ні в чому не винних і топила в крові будь-які прояви інакодумства, щиро любили і навіть обожнювали. Точно так само німці підкидали руку в єдиному пориві при вигляді улюбленого фюрера.
У наш освічений вік цей шокуючий феномен, властивий усім диктатурам, здається диким пережитком минулого. Чи так це насправді?
Звичайно, тирани рівня Сталіна чи Гітлера в історії з´являються не так уже й часто. Але навіть на початку третього тисячоліття на Землі залишаються держави, правителі яких є диктаторами в класичному розумінні цього слова – володіють у своїй вотчині безмежною владою, жорстоко переслідують політичних опонентів, їх обожнює натовп…
У день 60-ї річниці смерті Йосипа Сталіна згадуємо найвідоміших диктаторів нашого часу. Список цей, звичайно, не повний, адже десятьма прізвищами кількість нині діючих диктаторів не вичерпується. У той самий час багато хто з них на тлі наведеного нижче списку здасться істинним демократом. Як, наприклад, президент Росії Володимир Путін, проти якого іноді навіть дозволено виходити на демонстрації.
Інші диктатори і справді повільно дрейфують у бік демократії, нехай і не завжди з власної волі. Серед них – нинішній лідер Куби Рауль Кастро, правління якого ознаменувалося зняттям заборони на користування мобільними телефонами й інтернетом, або колишній військовий диктатор М´янми (Бірми) Тан Шве, котрий поступово послабляє жорсткі лещата навколо опозиції.
З іншого боку, деякі правителі, судячи з їхніх дій, прагнуть поповнити лави сучасних диктаторів. Хто знає, чи не побачимо ми через рік-два в подібному списку і прізвище нинішнього Президента України…
Роберт Мугабе, президент Зімбабве, 89 років
На посаді – 33 роки
89-річний Роберт Габрієль Мугабе – один із найбільш літніх державних правителів у світі. Як і багато тоталітарних правителів Африки, свого часу він прийшов до влади завдяки боротьбі за незалежність. З 1964-го по 1974 рік Мугабе відсидів строк за збройну боротьбу проти білих поневолювачів Південної Родезії (колишня назва Зімбабве), яка в той час була самокерованою територією Великої Британії.
Після виходу з в´язниці популярність Мугабе зросла, і на виборах у 1980 році керований ним лівонаціоналістичний Африканський національний союз Зімбабве здобув гучну перемогу. Мугабе очолив уряд і 18 квітня 1980 року проголосив повну незалежність країни. А в наступні кілька років винищив більшість прихильників свого колишнього союзника по боротьбі за незалежність Джошуа Нкомо – за різними даними, було вбито від 50 до 100 тисяч людей.
Пізніше Мугабе скасував пост прем´єр-міністра і призначив себе президентом. Наприкінці 1990-х він організував так званий «чорний переділ»: усі сільськогосподарські землі, які належали переважно білим фермерам, були конфісковані на користь темношкірих зімбабвійців, а їхніх колишніх господарів видворено з країни. Внаслідок цього близько мільйона найманих (темношкірих) селян залишилися без роботи, в країні почався стрімкий економічний спад. Одним із найвідоміших «досягнень» Мугабе є гіперінфляція, на піку якої була випущена банкнота номіналом в 100 трильйонів зімбабвійських доларів.
Час від часу в західній пресі з’являються повідомлення про важку хворобу президента Зімбабве, але Мугабе править країною досі. Хоча після парламентських виборів 2008 року йому довелося піти на деякі поступки опозиції і відновити посаду прем´єр-міністра.
Іслам Карімов, президент Узбекистану, 75 років
На посаді – 22 роки
Якщо Роберт Мугабе є аксакалом серед світових лідерів, то президент Узбекистану Іслам Карімов – найстаріший керівник держави на пострадянському просторі. З 24 березня 1990 року він залишається беззмінним президентом республіки, тричі переміг на всенародних виборах. У лютому 2002 року на національному референдумі мешканці країни проголосували за продовження строку президентських повноважень з 5 до 7 років.
Карімов регулярно потрапляє в списки найжорстокіших диктаторів сучасності за застосування тортур та примусового психіатричного лікування політичних опонентів. У травні 2005 року урядові війська розстріляли мирну демонстрацію в Андижані, учасники якої вимагали проведення соціально-політичних і економічних реформ в республіці. Операцією керував особисто президент. За офіційними даними, загинуло 187 осіб.
Олександр Лукашенко, президент Білорусі, 58 років
На посаді – 18 років
«Бацька» всієї Білорусі на міжнародній арені заслужив невтішне прізвисько «останнього диктатора Європи». На перших президентських виборах влітку 1994 року Лукашенко прийшов до влади як молодий і перспективний політик. Тепер у країні, якою він твердою рукою керує майже два десятиліття, заборонено лаяти державний лад, критикувати президента, голосувати за опозицію.
Після чергової зміни Конституції скасовано обмеження щодо кількості строків перебування на посаді глави держави.
Президентські вибори в березні 2006 року супроводжувалися масовими протестами і арештами опозиції, міжнародні спостерігачі від ОБСЄ зафіксували численні порушення виборчого процесу.
Четверта перемога Лукашенка на виборах 19 грудня 2010 року (за даними екзит-полів він отримав 40% голосів, за даними ЦВК – майже 80%) також призвела до численної демонстрації протесту, придушеної силами міліції і внутрішніх військ. Було затримано більше ніж 600 осіб, у тому числі сім опозиційних кандидатів у президенти, багато з них отримали тюремні строки.
Олександру Лукашенку заборонено в´їзд на територію США і Європейського Союзу, через що влітку минулого року він не зміг відвідати Олімпійські ігри в Лондоні.
Уго Чавес, президент Венесуели, 58 років
На посаді – 14 років
Політична кар´єра Уго Чавеса почалася з керівництва військовим переворотом 1992 року. Путч не вдався, і наступні два роки Чавес провів за ґратами. Але в 1998 році отримав сатисфакцію, перемігши на президентських виборах.
На посту глави держави ексцентричний Уго зосередив у своїх руках повний контроль над політичним, економічним і громадським життям країни. Незгодним з політикою президента загрожує в´язниця або добровільна втеча за кордон, але бідні верстви населення харизматичного Чавеса обожнюють. Тривалий час президент навіть вів власну програму на державному телебаченні, спілкуючись із телеглядачами у прямому ефірі.
У жовтні минулого року невгамовний Уго знову переміг на президентських виборах, причому перемога далася йому нелегко – вперше кандидат від опозиції буквально наступав на п´яти чинному главі держави. Однак інавгурація Чавеса так і не відбулася – в грудні він терміново вилетів на Кубу для проведення вже четвертої онкологічної операції. З того часу венесуельці наживо свого лідера не бачили і не впевнені, чи є у них взагалі ще президент. Представники влади запевняють, що Чавес живий і навіть дає вказівки щодо керівництва країною, але лікування проходить важко і «вимагає від президента багато сил».
Кім Чен Ин, лідер Корейської Народної Демократичної Республіки, близько 30 років
На посаді – 1 рік
Неофіційний титул диктатора молодий лідер Північної Кореї успадкував від батька, Кім Чен Іра. Оскільки КНДР є найбільш закритою країною в світі, про нового главу держави відомо небагато. За даними західної преси, Кім Чен Ин навчався в одному з кращих коледжів Європи під чужим ім´ям. Тому ніщо західне йому не чуже. Молодий керівник уже шокував північнокорейських комуністів тим, що із задоволенням подивився дитячу виставу за участю акторів у костюмах Міккі Мауса, Білосніжки та інших диснеївських героїв. За часів Кім Чен Іра про таке буржуазне неподобство не могло бути й мови.
Завдяки проведеній Чен Ином політиці послаблень громадяни КНДР вперше спробували гамбургери і піцу, а жінкам дозволили носити джинси і розширили список дозволених їм зачісок до 18-ти. Однак більшість із цих «реформ» залишаються лише видимістю демократизації, а в іншому життя північних корейців, як і раніше, залишається повністю під контролем держави і спецслужб.
Омар аль-Башир, президент Судану, 69 років
На посаді – 19 років
Кадровий військовий, Омар Хасан Ахмад аль-Башир прийшов до влади в результаті військового перевороту. Два десятиліття його правління ознаменувалися затяжним і кривавим конфліктом у західній провінції Дарфур, громадянською війною на півдні країни, яка завершилася відділенням Південного Судану, і масовими етнічними чистками. Йому приписують знищення від 200 до 400 тисяч людей.
21 липня 2008 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт аль-Башира за звинуваченням у геноциді. Таким чином, Омар Хасан Ахмад став першим діючим главою держави, проти якого було висунуто обвинувачення органом міжнародної юстиції. Однак на території своєї країни він всесильний. Офіційний Хартум, природно, ордеру Міжнародного суду не визнає.
Мсваті III, король Свазіленду, 44 роки
На посаді – 27 років
Король Свазіленду – один із найоригінальніших диктаторів. У нього 13 дружин і 24 дитини, а обрання нової нареченої короля щороку перетворюється на барвисте свято. Протягом восьми днів перед монархом, виконуючи обрядові танці, проходять всі діви королівства, і якщо котрась із них впаде в око Його Величності, Мсваті III бере її за дружину.
Опозиція звинувачує монарха в розграбуванні державної казни: при повальній бідності населення король і всі його дружини живуть у неймовірній розкоші. Кожній із королев належить власний палац і автомобіль класу «люкс». У країні заборонені політичні партії, а за будь-яке, навіть найнезначніше правопорушення свазілендцеві може загрожувати страта – в тому випадку, якщо так вирішить Його Величність.
Махмуд Ахмадінежад, президент Ірану, 56 років
На посаді – 7 років
Незважаючи на те, що Махмуд Ахмадінежад фігурує практично у всіх рейтингах сучасних диктаторів, насправді повнота влади в Ірані належить духовному лідерові – аятолі Аль Хаменеї. Саме він номінально є главою держави і керує більшістю процесів в країні.
Втім, роль Ахмадінежада в репресіях політичних опонентів, переслідуваннях і стратах інакомислячих применшувати теж не варто. В Ірані діє найжорсткіша у світі цензура інтернету, радикальним правкам цензорів піддаються і друковані ЗМІ.
Гурбангули Бердимухамедов, президент Туркменістану, 55 років
На посаді – 6 років
«Туркменбаші» і «диктатор» – фактично синоніми. Після смерті свого попередника Сапармурата Ніязова новий президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов успішно підхопив прапор лідера нації. Саме його зображення тепер карбують на ювілейних монетах, на тлі його портрета зобов´язані фотографуватися в загсах молодята, до нього перейшли численні неофіційні титули Ніязова. У 2009 році «програмна» книга колишнього Туркменбаші «Рухнама» була вилучена з бібліотек і кабінетів усіх установ і підприємств країни. Її місце зайняли книги Бердимухамедова.
Башар аль-Асад, президент Сирії
На посаді – 12 років
Як про кривавого диктатора про Башар Асада заговорили після початку громадянського конфлікту в Сирії. До «Арабської весни» 2011 року особливих претензій до сирійського керівника ні в країні, ні за її межами не було.
Але після повалення президентів Тунісу і Єгипту і вбивства багаторічного диктатора Лівії Муаммара Каддафі хвиля громадянських протестів проти президента і партії Баас, яка правила країною понад півстоліття, прокотилася і Сирією. Влада обрала шлях жорсткого придушення повстання, повстанці почали партизанську війну, заручившись підтримкою світової спільноти. А Башар аль-Асад волею-неволею влився в лави диктаторів ХХІ сторіччя.
