Селище міського типу Городок Радомишльського району Житомирської області до минулого року називалося Макарів-1 і мало статус військового містечка. У одній із військових частин зберігали ядерну зброю.
Торік Верховна Рада на прохання мешканців змінила його назву і статус на “смт”. У листопаді відбулися вибори, де головою селищної ради обрали Сергія Сліпченка, колишнього військового.
22 лютого під час телемосту “Діалог з країною” селищний голова звернувся до президента Віктора Януковича з проханням допомогти провести газ і повернути жителям чорнобильські пільги. Їх селище втратило після зміни назви. Макарів-1 входив до переліку місць, постраждалих від чорнобильської катастрофи, а Городок туди не внесли через бюрократію чиновників.
Сліпченко сидить за столом у селищній раді. Це – 3-поверхівка з синіми дерев\’яними вікнами.
На столі перед ним лежить великий аркуш з написом “Тижневий план”. Поруч – ксерокопія проекту герба Городка. На ньому пам\’ятник Юрію Гагаріну, символ атома, свічка каштану і лев, що стоїть на земній кулі.
– Як жило містечко раніше?
– До 1993 року проблем у нас взагалі не було. Макарів-1 був авіаносцем, якого не потопити. Тут були і роддом, і морг, і московська ковбаса. А потім всі ядерні боєголовки з України відправили ешелоном до Росії. В 1997-му знищили учбову бойову зброю. Одну частину розформували повністю. А другу у 2002-му скоротили: з 7000 робочих місць залишилося 350. Торік у травні ми зібрали людей, сказали, що хочемо бути Городком. Скільки можна жити без органів місцевого самоврядування! 29 листопада 2012-го вони були створені. Багато в чому нам допоміг президент.
– Чим саме він допоміг? І як ви на нього вийшли?
– Знайшли, як! – дивиться поверх окулярів, посміхається. – Кожного дня я брав співробітників та їхав у Радомишль. І ми сиділи там, наярювали на телефони всім, кому могли – в Городку телефонного зв\’язку немає. Завдяки допомозі Адміністрації президента було вирішене питання стосовно бюджету Городка. Раніше було так: прибуткова частина бюджету селища йшла на Київ, а витратна відносилася до Житомира і Радомишльського району. Тобто, гроші, які ми заробляємо, ідуть невідомо куди, а нас годує держава. Прибуткова частина нашого бюджету складає від 4.5 до 5 млн грн – ці гроші беруться з податків, які платять військовослужбовці та підприємства. Зараз 50% прибутку йде на область, 25% – на Радомишль, 25 залишається нам. Це один мільйон – нормальні гроші. Прибуткова частина надійде в бюджет селищної ради мінімум наприкінці березня.
– А як ви потрапили на “Діалог з країною”?
– Ага, зараз я вам все розкажу! – сміється. – Скажімо так, нам допомогли звернутися до президента в прямому ефірі. Під час телемосту від каналу ТВі роз\’їхалося сім команд, по всім точках, в яких він проходив. І тільки я пустив їх до себе. Бо боятися мені нема чого.
– Які проблеми хочете вирішити?
– Після зміни статусу Городка селище не увійшло до переліку місць, постраждалих від аварії на ЧАЕС. Тобто, чорнобильську зону тут ніхто не відміняв – не було жодної постанови чи рішення Верховної Ради з цього приводу. Але в паспортах у людей стоїть прописка “смт Городок, Радомишльський район Житомирської обл”. А в переліку написано “Макарів-1, Київська область”. Через це люди втратили безкоштовне медичне лікування, путівки в санаторії, 6 днів додаткової відпустки, “чорнобильські” доплати, безкоштовне харчування в школі, жіночі пенсії в 50 років і чоловічі в 55.
– Що у вас з газом?
– Раніше у нас стояли газгольдери, і була розводка газу по будинках. Але після того, як в 96-му все посипалося, у декого з мешканців не було чим платити за газ. Замість п\’яти машин газу до газгольдеру закачували одну – газ доходив тільки на перший-другий поверхи. В 99-му газову службу теж розформували, і якийсь час люди по черзі готували їжу в таких сарайчиках, що стояли на вулиці. Палили дровами. Зараз газовими балонами користується 70% людей, які живуть у багатоповерхівках.
Питання з підводкою газу до селища вже вирішується. Коли лінію дотягнуть до нас, ми зможемо запровадити систему індувідуального опалення — встановити міні-котельні. Всі ці роботи будуть виконані за рахунок держави. Якщо вирішити питання з газом – то це вже вирішення 50% всіх існуючих проблем.
Місцеві мешканці скаржаться, що їм не дозволяють приватизувати житло. Якщо люди зараз його приватизують, то розводку газу по квартирах їм доведеться робити за свої гроші. Тому я пояснюю їм, що тільки після того, як підведуть газ, встановлять індивідуальне опалення, і я прийму це житло – тільки тоді люди його приватизують. Тим більше, що військовослужбовці мають право приватизувати житло безкоштовно, – промовляє по складах. – Ніхто нікому не забороняє – просто треба трошки почекати.
– Мешканці платять за компослуги більше чи менше за найближчі населені пункти?
– З 2002-го по 2008-й КЕЧ (квартирно-експлутаційна частина) фукнув ціну з 91 коп за кв м до 2.35. За кіловат електрики люди платять 38 копійок. Бо обленерго відпускає людям електрику через КЕЧ – як організації. Тобто, люди виступають в якості підприємств. От я – підприємство. Кіно! – хитає головою. – Зараз електромережі перебувають на балансі Міноборони. Але в травні мережі перейдуть до селища, і після укладання угод люди будуть платити від 21-ї копійки за кіловат до 26.
– Інші тарифи теж знизяться?
– У мене 600 пенсіонерів – фактично, це не Городок, а собес. Було вирішене питання субсидій – кожен п\’ятий з мешканців потребує соцзабезпечення. 15 березня ми приймемо нові тарифи на водопостачання, водовідведення, теплоносії і квартирну плату. Вони зменшиться на 40%. Були створені соціальні служби – у справах дітей, сім\’ї і молоді і так далі. У нас вистачає багатодітних сімей, вистачає бабусь, які не встають з ліжка, і яких не відвідують діти. Завдяки створенню соцслужб з\’явилося з десяток робочих місць. Їх буде більше після передачі електромереж селищу. Ще більше – коли відбудеться передача будівель і споруд селищній раді. У нас тут пустує колишній “воєнторг”, офіцерська їдальня, завод залізобетонних виробів вже розкрутили до плінтусів. Він зараз на стадії банкрутства, а всі робітники відправлені у вимушену відпустку.
– Пропозиції від інвесторів вже надходили?
– Так. На місці заводу ЗБВ інвестори хочуть поставити завод по виробництву скла. Продукція буде йти в Німеччину та Францію. У колишньому воєнторзі ми відкриємо фабрику крою та шиття – інвестор приїжджав ще в 2009-му, але КЕЧ забабахав їм таку орендну плату, що вони б її не витягнули. Коли нерухоме майно перейде до селищної ради – я поставлю символічну оренду, на зразок однієї гривні. Бо головне – організувати робочі місця.
– Де зараз працюють люди?
– Зайнято близько тисячі людей – вони працюють в КЕЧі, обслуговують військову частину, в ГЦСК (Головний центр спеціального контролю Національного космічного агентства України – центр контролю за сейсмологічною ситуацією на Землі), магазинах. Інші їздять за довгим рублем – хто в Київ, хто в Радомишль, хто ще десь влаштувався. А хотілось би, щоб всі вони були тут.
– Як ви забезпечите всіх житлом?
– Питання стосовно будівництва житла ми вже підняли. Рух є: ми домовилися з будівельною фірмою, яка спільно з Київміськбудом погодилася будувати у нас житло. Говорили про зведення трьох будинків – п\’ятиповерхівки і двох дев\’ятиповерхівок. Ряд із 999 наших квартир був виведений з жилого фонду попередніми командирами – вони відкрили там магазини. Частину цих квартир я обов\’язково поверну до житлового фонду.
– Якою є роль КЕЧ у житті містечка?
– Це надумана структура, яка є зайвою з моменту її створення. З\’явилася вона в 98-му році, наче для “забезпечення військових частин матеріальними засобами”. Стосовно користі від її діяльності наведу приклад: опаленням в нас займається КЕЧ, топлять вони мазутом. В середньому по Україні тонна мазуту коштує десь 5600 грн. А Міноборони, тобто КЕЧ, закупив мазут по 7700! Газ їм тут не потрібен – як кажуть самі кечевці: “газ у відрі не винесеш”. Тому я спеціально поліз на виступ до президента – щоб вони не робили потім каверзи. І нічого вони вже не зроблять – принаймні, при цьому президенті. А він, думаю, залишиться на другий термін”.
