9 березня у день народження Великого Кобзаря також виповнюється 104 роки з дня народження Тараса Бульби-Боровця – видатного українця, який у серпні 1941 року на Житомирщині заснував Українську Повстанську Армію “Поліську Січ” та Олевську республіку
Тара́с Дми́трович Борове́ць
Історія українського повстанського руху періоду Другої світової війни та перших років після неї підтверджує одну істину, яка й сьогодні не всім до вподоби. Адже будь-яка партизанська боротьба – за всіх часів, народів та на всіх континентах – була й залишається явищем украй неоднозначним. Як і мотиви, котрі змушують різних людей у критичні моменти історії своєї країни братися до зброї та йти до лав повстанців. Практично завжди там опинялися й ідейні борці за волю своєї батьківщини, і хворобливі честолюбці, а поруч із ними – випадкові люди, яких заганяла “до лісу” безвихідь. А часом – і відверті мародери, а то й провокатори та зрадники, що слугували не вітчизні, а її ворогам. Мабуть, саме тому далеко не завжди такі збройні формування досягали своєї мети – принаймні, за життя їхніх учасників. На цьому тлі героїчна постать Тараса Бульби-Боровця, ще, на жаль, належно не оцінена в Україні й донині, дає багату поживу для роздумів.
Легендарний революціонер Че Ґевара у своїй публіцистиці, котру ніколи не видавали в нас ні за часів Радянського Союзу, ні тепер за незалежної України, в повному обсязі, наголошував, що його та Фіделя Кастро багато чому навчив при організації повстання на Кубі передусім … досвід УПА. Проте навіть він достеменно не знав, що авторство цієї грізної абревіатури (первісно – “Українська Повстанча Армія”) належить саме Тарасові Боровцю.
