У Житомирській тюрмі в’язні-довічники не спілкуються з серійним вбивцею Онопрієнком і ходять молитися у храм, освячений на честь священика, який вбив свою дружину.
Вузькі довгі коридори, масивні двері з безліччю замків, по дві людини за кожними дверима. У таких умовах у Житомирі відбувають покарання 186 в\’язнів, засуджених до довічного позбавлення волі. За плечима у кожного – важкий злочин.
– Cюда попадают за убийства, – спокійним голосом говорить один із в’язнів. Він погоджується на інтерв’ю, не приховує свого обличчя, проте називати своє ім’я не хоче.
Підйом, сніданок, відпочинок – тут усе за графіком і усе під посиленою охороною. Але щоденно в\’язні залишають свої камери, як кажуть вони самі, щоб приносили користь.
– Я вообще-то еще на работу хожу. Можно на машинке шить, можно туфли шить. Есть люди леску мотают. Абсолютно разная работа, – каже чоловік, який понад 10 років відбуває свій довічний термін.
Не ходить на роботу серійний вбивця Анатолій Онопрієнко. У тюрмі пояснюють: такою була воля ув\’язнених, які відбувають покарання в цій же тюрмі, бо навіть люди, які потрапили за грати за важкі злочини, зневажають Онопрієнка і не бажають знаходитись з ним поряд.
– Він не працює. Він відбуває покарання один. Злочин у нього настільки страшний, що засуджені до довічного позбавлення волі не бажають з ним знаходитись. Там вбивства, причому вбивство не одне, а з обтяжуючими обставинами, – каже Анатолій Бобриньов заступник начальника ДПС України в Житомирській області. – Те, що зробив Онопрієнко, вони не сприймають взагалі. Для них це дико, це страшно, це звірство.
У вільний від роботи час, засудженим дозволяється спілкуватись зі священником, який більше 10 років відвідує місцевих в\’язнів. Він каже, що спершу засуджені ставились до нього з недовірою, а згодом почали сповідатися. Були такі, хто вже за ґратами вирішував охреститися.
– А хіба Господь не потрібен, тим паче, тут. Покаятись можна будь-де. Не обов’язково у храмі, – каже засуджений Віталій.
Він став першим із «довічників», щойно освячений храм, який обладнали у стінах тюрми. Освятили каплицю на честь преподобного Варлаама Керецького, священика, який вбив свою дружину, а потім поклав її тіло у човен і три роки плавав, молитвами спокутуючи гріх.
Протоієрей Вадим Шапран, відповідальний за духовно-пасторську опіку в житомирській тюрмі №8 пояснює:
– Господь не лише пробачив йому цей важкий гріх, але й наділив його прозорливістю і даром зцілювали своїми молитвами. Тому ми і вибрали саме його, щоб показати, що покаяння можливе для кожної людини, бо навіть страшний вбивця зміг піднятися з дна пекла.
