Максим Кідрук – молодий письменник, котрий став популярний завдяки написанням своїх тревологів (він описував власні подорожі по Латиноамериканській Америці, Південній Америці, країнах Далекого Сходу і ще багатьом країнам світу). Власне кажучи, отримана перемога у такій премії , як «Коронація слова» стала для нього гарним квитком у письменницький світ.
Його технічна освіта, адже за освітою він інженер-енергетк, добре виділяє Максима Кідрука з великої кількості сучасних письменників. Адже його твори завжди насиченні правдивістю та точністю.
Минулого року він приїжджав до нашого міста з презентацією свого першого техно-трилера «Бот». Вчора привіз нову книгу, яка має назву «Твердиня».
Як розповідає письменник, задум про написання «Твердині» виник ще у далекому 2009 році, коли він подорожував по Перу. Для себе Максим відкрив дещо нерозгадане ним до нині. Якщо подивитися на Мачу-Пікчу (втрачене місто інків), а саме на те, як він збудований, то можна помітити, що камені, з яких збудоване місто, доволі хаотичні не надто великих розмірів. Але поруч з всім відомим Мачу-Пічку знаходиться і Саксайуаман (храмовий комплекс). Його створенню ніби-то також належить перуанцям. Але якщо подивитись ближче, то видно, що камені набагато більше, вони так щільно один до одного прилягають, що навіть аркуш паперу серед брил неможливо протиснути.
Максима це наштовхнуло на одну річ: чи справді ці споруди могли бути побудовані однією нацією?
У книжці відбувається подорож п’ятьох друзів: «Вони навчаються у Кролівському інституті в Стокгольмі, де свого часу навчався. Це українець – Левко Бартош, росіянин – Семен Твордовський, чех – Ян Кідлер, американець – Грег Келлі, японка – Сатомі Хігінормі. Всі вони, майже, реальні. Для більшості я навіть не змінював ім’я, лише в двох, в американця та в росіянина змінив прізвища. Це все реальні люди, з якими я навчався свого часу у Швеції. І ось, перед закінченням навчання ,вони вирішили якимось чином відсвяткувати закінчення навчання – вирішили організувати велику мандрівку. І зараз вагаються між Мексикою, Кенією та Ісландією. Але одного дня, в одному пабі Стокгольму розмову Левка та Семена підслуховує дивакуватий художник, котрий розповідає все те, що розповів вам я: про Беальбек, про Саксайуаман, про древню до інкську цивілізацію, легенду про Паїтіті, показує фотографію дуже поганої якості, де стоїть він на тлі величезних мегалітичних брил, вага яких сягає понад 4 тисяч тонн, що за межею інженерії. І потім дає хлопцям карту, радше схему, котра ніби-то веде до Паїтіті. Безперечно хлопці йому не вірять, але того ж вечора Семен шукає це все по інтернету, і несподівано через Google Maps знаходить маркерні точки, котрі художник вказав у своїй карті,» – розповідав Максим Кідрук.
Тим, хто читав «Бот» ця книжка буде дещо інакша. Як сказав письменник, за проханнями жіночої аудиторії, у «Твердині» більш розвинута любовна лінія, чого не було у «Боті». Тим не менше, він спробував таким чином викласти історію та все описати, щоб воно було максимально реальнім. Він точно не може відповісти чи існувала якась цивілізація до інків, як і не може пояснити яким чином були зрушені з місця ці кам’яні брили (тому що їх вага просто неймовірна. І з точки зору інженера – він безсилий, аби це пояснити).
На нечисельній презентації (а з присутніх назбирається не більше 20 чоловік, на жаль… чи то наше місто не читає, чи то час о 17.00 не надто добре підібраний) Максим розповів про плани на майбутнє. Вже є задум двох нових книжок. В одній з яких ми будемо мати справу зі столицею України – Києвом. Можливо в найближчому часі зможемо не лише почитати «Бот», але й пограти у нову комп’ютерну гру «Бот». Не залишає він писати й тревологи. І зовсім скоро ми побачимо на полицях магазинів його нову книгу про подорожі.
Тож, давайте побажаємо творчої наснаги письменнику, і гайда до книжкових магазинів, тому що його книжки варті того, аби бути прочитаними.
