Українському поету та дисиденту Василю Стусу сьогодні б виповнилося 76 років
Видатний український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець та правозахисник народився 6 січня 1938 року на Вінничині.
Василь був четвертою дитиною у селянській родині.
Виріс він, закінчив школу та педагогічний інститут у Донецьку (тоді – місто Сталіно).
Встиг попрацювати на шахті, заводі та у метро. Був викладачем у школі та редактором у газеті.
Мав дружину та сина.
За життя Стус видав п’ять збірок віршів: “Круговерть”, “Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”, “Час творчості” та “Палімпсести”.
Перекладав з німецької твори Гете та Рільке, з англійської – Кіплінга, з французької – Мопасана та Рембо, з італійської – Унгареті, з іспанської – Лорки.
Загинув великий поет восени 1985-ого року у таборі в Пермській області, куди був запроторений як “небезпечний рецидивіст” за критику влади.
Вже посмертно Стуса виправдано, нагороджено премією Т. Г. Шевченка та званням Героя України.
На Донбасі по нині працює історико-літературний музей Василя Стуса, а у Києві, Львові та Одесі ім’ям поета названо вулиці.
У 1989 році у Львові було засновано премію Василя Стуса. За успіхи у своїй галузі та активну громадянську позицію нею було нагороджено правозахисника Євгена Захарова, політв’язня Степана Семенюка, лікаря Ольгу Богомолець та багатьох інших.
Перепоховано поета у столиці на Байковому кладовищі.
Син поета Дмитро теж став письменником та літературознавцем, кандидатом філологічних наук.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
