Хочу розказати історію піврічної давності.
На вулиці Довженка є ковбасний кіоск Житомирського м’ясокомбінату. Була зима, був сильний мороз. Кіоск зачинений – продавець десь відійшла. Біля нього стояла симпатична жіночка і мерзла, але все одно чекала продавця. Побачила мене і зраділа: “Молодой человек, давайте вместе постоим!”. Із чемності погодився. Через кілька хвилин з’явилася продавець.
“Мне, пожалуйста, 4 кусочка колбаски”, – зробила замовлення моя нова знайома. Я все зрозумів – на кіоск благальними поглядами дивилися чотири змерзлих і голодних пса. Ця шляхетна жіночка мерзла під кіоском, щоб підгодувати собачок!
Житомир не можна уявити собі без псів. Самотні і зграями вони бігають нашим містом. НАШИМ – це не тільки нашим, людським, а й їхнім – собачим. Тому, ця замітка і зветься “Собачий Житомир”
Автор бував у Лондоні і Парижі і відчув, щось не так, бо на вулицях цих гламурних міст немає бродячих собак. Але він відчував, що чогось не вистачає – не чогось, а когось – псів.
Мабуть, це була найперша тварина, приручена людиною. Собаки допомогли нам завоювати світ. Вони зробили людину своїм богом і чекають від нас любові і співчуття. В усякому разі, хоча б щось смачненького…
Ці знімки автор зробив під магазином “Вопак” біля центрального автовокзалу. Житомир – це наше спільне місто, місто людей і собак. Хай брудних і голодних, не знаючих господарської ласки, але люблячих і нас, і це місто…
