У військовому госпіталі столиці лікуються, жартують і сподіваються на допомогу небайдужих справжні герої України
Центральний військовий госпіталь – навіть не установа, а ціле місто. У лабіринті будівель і доріжок легко загубитися. Молоді хлопці, які віддали частину себе (часто – в прямому сенсі слова) для того, щоб українці в Києві, в центрі України, на півдні і на заході спали спокійно, лежать у відділенні травматології, на другому поверсі невеликого будинку. Кореспонденти Сегодня.ua побували в гостях у бійців АТО з п\’ятої палати.
У невеликій палаті лежать шестеро поранених. На вікнах – жалюзі з матеріалу зразок фольги, щоб не жарило сонці. Холодильник, мікрохвильовка, електричний чайник – годують бійців в основному рідні та друзі. Над кожним ліжком висять дитячі малюнки. На столиках – листівки. У них дитячим почерком написані слова подяки. За мужність.
У більшості з них осколковими пораненнями травмовані ноги – тому пересуваються хлопці чи на милицях, або на візках. При цьому милиці використовують не так часто. І коли хтось намагається встати з ліжка – відразу організовується моральна підтримка.
З автоматами проти танків
29-річний Андрій з Житомирської області – механік на кам\’яному кар\’єрі. Його призвали з мобілізації та одразу відправили воювати під Луганськ. Чоловік пробув у зоні АТО всього три дні – на четвертий його поранили.
«Ми приїхали під Луганськ, там почали копати і облаштовувати наш блокпост. Ці бойовики обійшли ззаду і з танків нас розстріляли. Ми не бачили, скільки у них було танків, вони стріляли з «зеленки». Це ліс так називається. Тобто, ми їх не бачимо, вони нас бачать, там відкритий простір було », – згадує Андрій. У той день він отримав наскрізне поранення в ногу – осколок снаряда роздробив кістку.
На питання, чи не страшно йому було воювати, моментально відповідає: «Не страшно. Страшно було тільки те, щоб вони, бойовики, не знайшли, – сміється Андрій. – Там про страх не думаєш. Воно летить, стріляє … впаде на тебе, не впаде – це рулетка».
Тоді у солдатів зі зброї були тільки автомати – єдиний танк вийшов з ладу, йому снарядом знесло «вежу». «Чим відстрілювалися? Автоматами. Проти танків. Ось так от воюємо», – з сумом згадує боєць.
На момент виходу статті Андрія перевели в Житомирський військовий госпіталь. Там його зможуть відвідувати рідні та 7-річна донька.