Біографічна довідка: Олег Лагнюк – співзасновник Народного Руху України на Малинщині, почесний голова Малинської районної організації НРУ. З квітня 1999 по грудень 2003 рр. – Голова Житомирської обласної (крайової) організації Руху,
член Центрального Проводу НРУ. Нагороджений Почесними грамотами Руху та орденом Рівноапостольного Князя Володимира ІІ ступеня
– В березні цього року відзначають 25-ту річницю з дня створення Малинського Руху. З чого все починалось?
– Все починалось з екологічних мітингів, пов’язаних із катастрофою на ЧАЕС. Влада всіляко намагалась приховати правду про цю страшну аварію. В Малині відбувся
4-тисячний мітинг, стихійний штурм райкому КПУ, розпочалася організація страйкомів на підприємствах. Під народним тиском вдалось ввести район до 4-ї категорії відповідно до 315-ї Постанови Кабміну.
Засновниками Народного Руху України за перебудову в Малині були заступник головного лікаря ЦРЛ Іван Стрільчук, завідуючий кадрами Петро Бех, лікар Володимир Карачевцев, юрист Віктор Тузинський. Згодом, до них приєднався і я разом з Іваном Артемчуком, Леонідом Орехівським, Дмитром Мазуром, Олександром Копецьким, Олександром Симоном, Ольгою Лісовською, Світланою Скуратівською, Дмитром Паліївцем, Ігором Логвинюком, Олександром Бірківським та Миколою Тужиком.
ІІ з’їзд Народного Руху України оголосив боротьбу за повну незалежність України та вихід зі складу СРСР, делегатом якого мав честь бути і я..
– Ви були учасником базарських подій у 1990 році…
Дмитро Мазур розповів мені, що в селі Базар Народицького району знаходяться захоронення Січових Стрільців УНР. Разом з Олександром Симоном ми відшукали дві могили серед людських садиб порослих чагарниками. Тиждень потому вирушили наводити лад на могилах. Голова колгоспу надав автомобіль і трактор для допомоги. П\’ятнадцять рухівців взялися до роботи. Але під’їхав начальник Народицького РВ та дільничий, і заборонили нам будь-які дії. Власне мене намагалися заарештувати. Проте, Ольга Лісовська, Світлана Скуратівська та Наталія Копецька відбили мене від «правоохоронців». 21 листопада колона рухівців вирушила з мікрорайону «БАМ» до автовокзалу. Активісти прямували у село Базар. Проте, всі рейси автобусів влада відмінила. На «легковику» Олександра Берківського рухівці дісталися села Недашки, але там їх перестріли працівники райкомів партії та комсомольці з Малинського, Коростенського та Народицького районів. Перехопила влада і авто голови Житомирської організації УРП Валерія Колосівського та намагалася відібрати пам’ятний дубовий хрест. Всі села навкруги могили Січових Стрільців, та й сама могила, були окуповані ОМОНОМ. Із зрозумілих причин нам так і не вдалося пробитися до могили, щоб вшанувати полеглих бійців за волю нашої держави.
Рік по тому політична ситуація в державі змінилася. І вже самі «міліціянти» та до смерті перелякана влада запропонувала нам свою допомогу: нас супроводжували ДАІ, допомагали упорядковувати могили, охороняли громадський порядок навкруги. Ми встановили два пам’ятних Хрести, до поховань з’їхалися тисячі українців з усієї держави та з-за кордону. У 1993 році до поховань доставили з Тернополя металеву огорожу та встановили її там. Згодом за кошти діаспори був збудований меморіальний комплекс.
– 17 березня 1991 року відбувся «горбачовський» референдум. Ви брали активну участь у зміні свідомості українців Малинщини…
Ми роздавали листівки, друковані видання, українську символіку, агітували по підприємствах та людних місцях за вихід України зі складу СРСР. В Малинському міському парку відбувся мітинг за участю нардепа Миколи Поровського. В день референдуму разом з Петром Бехом ми були спостерігачами у селі Недашки. Нас намагалися побити під час голосування, але завдяки місцевим рухівцям ми змогли переломити ситуацію. Після завершення голосування відчули на собі ненависть влади – нас відмовилися, як діючих спостерігачів, довезти до Малина, і ми 27 кілометрів йшли пішки.
– Ви пам’ятаєте ті три дні, коли так зване «ГКЧП» намагалося захопити владу в країні?
Вранці 19 серпня 1991 року я провів консультації з П. Бехом та міським головою В. Студінським. щодо подальших дій. Увечері у Будинку Паперовиків О. Копецький зібрав загальні збори рухівців. Групи активістів в цей час розповсюджували по Малину листівки з закликом протистояння «ГКЧП». Цілодобово координували свої дії з побратимами з Києва та Житомира. На щастя «ГКЧП» протрималося лише три доби. Ми захопили райком партії та опломбували всі кабінети.
– Напередодні виборів у 1997 році Ви очолили Малинську районну організацію НРУ.
Йшла активна підготовка до виборів 98-го року. Було проведено титанічну роботу і нарешті під знаменами РУХу мені вдалося об’єднати активістів УРП, ХДПУ, «Просвіти», щоб йти єдиним фронтом на вибори. В переважній частині сіл району було створено рухівські осередки. Вперше в історії малинського РУХу нам вдалося вибороти один мандат у обласній раді, 21 – у районній раді та 8 – у міській. Розпочалася активна розбудова партійної структури.
– Але були й сумні сторінки в історії РУХу на Житомирщині. Я про розкол Народного Руху…
В 1999 році 30 нардепів з фракції РУХу на чолі з Ю. Костенком виступили проти В’ячеслава Чорновола. На першому етапі 9-го з’їзду РУХу було висунуто пару Чорновіл – Удовенко претендентами в кандидати на посаду Президента. Розпочалася боротьба за обласні організації. Голова Житомирської крайової організації Святослав Васильчук підтримав заколотників і виступив на конференції з недовірою голові РУХу – Чорноволу. Делегати від Малинської організації з обуренням покинули конференцію, підтримавши В’ячеслава Чорновола. 7 березня на другому етапі з’їзду РУХу було підтримано В’ячеслава Максимовича, а зрадників виключено з партії.
Але в РУХ прийшла біда – 25 березня було підступно вбито В’ячеслава Чорновола. Вина лежить на тих, хто розколював партію.
– В цьому ж році Вас було обрано головою Житомирської крайової організації РУХу…
Згідно рішення Центрального Проводу НРУ в області була призначена перереєстрація членів Руху. До складу комісії увійшли: Народний депутат України Л. Григорович, голова Малинської РО НРУ О.Лагнюк, голова управи Малинської РО НРУ М. Артемчук, депутат міськради А. Бобровнік та голова Радомишльської РО НРУ В. Гіренко. Ми об’їздили всю область і нам вдалося перереєструвати 2/3 членів Руху та 14 організацій. Хочу зауважити, що в Малинській РО НРУ із 1380 членів Руху не перереєструвався лише один чоловік.
4 квітня 1999 року на позачерговій конференції ЖОО НРУ мене обрали головою крайової організації Руху, яку я очолював до 8 грудня 2003 року. За цей період були створені всі районні, міські організації, 184 сільських осередки. В Житомирі, Малині та інших містах були перейменовані вулиці на прізвище Чорновола, школи, бібліотеки. В Житомирі було відкрито барельєф.
Народний Рух України брав активну участь в виборчій кампанії 2002 року. Багато рухівців отримали депутатські мандати. Власне я змагався у Малинському окрузі з Віталієм Журавським, але не отримав підтримки від «Нашої України» і програв.
– Що далі відбулося з РУХом?
Лідер «Нашої України» Віктор Ющенко на засіданні Центрального Проводу РУХу намагався добитися виключення з лав партії тих голів обласних організацій, які самостійно балотувалися на посади мерів та кандидатами в депутати України. Згодом, рухівцям нав’язали на посаду голови НРУ члена ПРП Бориса Тарасюка, який виключив всіх засновників РУХу або заставив їх самостійно написати заяву. За час правління Тарасюка РУХ було повністю знищено, а сам Б. Тарасюк перейшов на посаду заступника голови партії «Батьківщина». Він робив все можливе, щоб рухівські структури влились до лав «Нашої України», і таким чином покінчити з націонал-демократами. Хоча і вік самої «Нашої України» був недовгим, та «чорну» справу було зроблено – Рух вдалось витіснити з політичного життя держави. У знищенні Руху активну роль на рівні з «Нашою Україною» відіграли і активісти ПРП та ХДС.
– Як на Вашу думку мають діяти зараз рухівці?
Рухівці не стоять осторонь від подій, які відбуваються в державі. На превеликий жаль влада хоче відхреститись від тих проблем, що є в Україні, прикриваючись війною на Сході держави. Корупція в державних та правоохоронних органах, судах нищить Українську Державу. І все це почалось від правління Л. Кучми, а потім закріпив «його син» В. Ющенко, а В. Янукович узурпував і залив Україну кровʼю.
А ми – рухівці закликали українців обрати Президентом України лідера Руху В.М. Чорновола. Я впевнений, що ми нині були б і в Євросоюзі, і в НАТО, і жили б в мирі з достойними зарплатами та пенсіями.
– Чим Ви зараз займаєтесь?
Нині я очолюю Координаційну Раду громадських організацій Житомирщини, є бійцем батальйону оборони краю «Полісся», помічник голови ГО «Комітет по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією», а також очолюю обласний штаб Патріотичної партії України.
– Ваші сини також займаються політикою…
Мій старший син Ігор – вчитель історії, заступник голови Житомирської міської організації ВО «Свобода». Молодший син Ярослав – голова виконкому УНСО. Вони активно брали участь в Революції Гідності.
– Ваші побажання малинчанам.
Я постійно підтримую звʼязок з малинськими рухівцями. Малинчанам, які звертались до мене, я завжди допомагав і буду робити це і надалі. На Малинщині живуть мої батьки, рідні та багато друзів. Молоді буремні роки мого життя повʼязані з Малином і я цим пишаюсь.
Бажаю малинчанам миру, злагоди та добробуту.
