Борис Рябуха за фахом військовий, з Євпаторії. Коли почалася окупація Криму, служив у 55-му зенітно-ракетному полку ЗСУ і залишився вірній присязі. Після переведення з Криму на материк воював у Пісках, брав участь у боях за Донецький аеропорт, Вуглегірськ та Карачун.
Він водив колони навколо окупованого Слов\’янська в Піски та Авдійовку, через тил бойовиків підвозив боєприпаси для 95-ї бригади. В АТО вже більше року, воює в 95-й бригаді, т.в.о начальника штабу батальону
НЕ РОЗУМІЮ, ЯК ВІЙСЬКОВИЙ МОЖЕ ВСЕ КИНУТИ, КОЛИ ВАЖКО СТАЛО
З окупованого Криму Борис виїжджав 11 квітня, разом товаришами по службі. З 470 військовослужбовців 55-го з окупації виїхало сімдесят. З тими, хто залишився в Криму, капітан Рябуха ніяких контактів не підтримує.
“Кілька разів вони мені писали, мовляв, що ж я роблю. Скажімо так, вони мене і тих хлопців, хто за Україну, вважають за зрадників. Я кажу: А чому ми? Це ж ви зрадили присягу! А вони кажуть: ви зрадили колектив, переважна маса колективу залишається у Криму, а ви їдете”, – згадує Борис.
Були, за його словами, й військові, котрі казали, що поїхали б, але так сильно люблять Крим, що не можуть його залишити.
“Я їм казав: так поїхали з нами, потім повернемося, всі разом, – згадує Борис . – Вони залишилися, а потім наш 55-й полк розформували, 70% особового складу перевели в інші частини. Кому пощастило – до Севастополя, а кому не пощастило – в Ярославль, Північну Осетію. Тепер люблять Крим здалеку…”
Це, каже офіцер, було доволі прогнозовано – в російській армії дуже сильні традиції і зрадників там зневажають так само, як в українській. Тож на кримських вояків, що зрадили присягу, нічого доброго й не чекало.
“Я досі не розумію, як військова людина може, коли стало важко, все кинути та переметнутися”, – з гіркотою промовляє Борис.
ДИВИМОСЯ КІСЕЛЬОВА, РЕГОЧЕМО
Через три доби після прибуття до Києва капітана Рябуху розподілили у 95-ту бригаду та відправили в зону АТО.
“Я штатний офіцер, треба то треба”, – відповідає він на питання, чи сам зголосився їхати на Донбас. Розповідає, що армійський побут у мирні часи дуже відрізняється від воєнного часу в першу чергу тим, що нема “військового дебілізму”.
“Коли армія займається своєю справою, менше безглуздих наказів, генеральських перевірок та іншої маячні”, – пояснює він.
В Авдіївці, де наразі дислокується підрозділ Бориса, ставлення місцевих до бійців АТО схиляється до ворожого.
“Я вже за рік звик відкидати ці складові. Є робота, а як до неї відносяться… Знаєте, собака гавкає, а караван іде… Дійсно, підтримки з боку місцевих мало. Є люди, які мають здоровий глузд, але більшість, як зустрінеш на вулиці, кричать: їдьте звідси, це все через вас, якщо прийде “ДНР” все буде нормально”, – розповідає він.
Але Борис впевнений, що на Донбасі патріотів України більше, ніж в Криму. Просто чого дивуватися, якщо навіть в Авдіївці, що майже не була під бойовиками, транслюють тільки російські канали.
“Коли людина буде росіян постійно дивитися, вона почне вірити. Чи не дратує мене їхня пропагандистська брехня? Спочатку я страшенно від російського телебачення психував, особливо коли в Криму все почалося. Путін каже, що російських солдат нема, а я стою на них дивлюся! Я на підрозділі забороняв бійцям дивитися телевізор – в березні ж окупанти відключили українські телеканали, тому в нас в казармах тільки грала музика. А зараз ми з хлопцями кожного разу як програма починається збираємося перед телевізором і дивимося Кісельова як розважальну передачу. Регочемо”.
ЗАРОБИЛИ НА РЕМОНТ БТРІВ
“Легендарним” Борис Рябуха став з легкої руки волонтера Віталія Дейнеги, коли той розповідав про нього, збираючи допомогу для кіборгів.
“Я його так прозвав ще минулого літа. Мені здалося дотепним сполучення слів “легендарний”, його простого, як двері, українського прізвища і такої ж простої дитячої зовнішності”, – написав Дейнега.
На думку волонтера, війна змінила Бориса.
“Всі десантники кажуть, що це їхня робота і вони не змінилися, але це не так. Навесні він ще був схожий на дитину, з якої, якщо одягнути в шорти та майку та дати рознос, вийшов би типовий продавець пахлави з його рідного Криму. В його рисах прорізалося те, що з\’являється, коли сидиш всередині БТР, а по броні стукають пулі з осколками і в кожну мить серед них може виявитись й твоя”, – розповідає він.
До речі, і “легендарний капітан Рябуха” каже, що це просто його робота і нічого надзвичайного він не робить. Бориса навіть дратує трохи те, що захисників аеропорту називають кіборгами.
Дратує тому, що це слово “кіборги” постійно всюди використовують. Які ми кіборги?Ми звичайні люди, просто робимо свою роботу”, – каже офіцер.
Проте календар про кіборгів, у якому також є його світлина, Борису усе ж таки сподобався, бо за кошти з його продажу хлопці врешті відремонтували свою техніку: БТРи, що горіли в Донецькому аеропорту, двигуни. Найбільша проблема 95-ї бригади, за словами Рябухи, це саме техніка – ламається, не витримує там, де якимось дивом витримує людина.
Взагалі ж на забезпечення 95-та не жаліється. Кажуть, що волонтери постачають те, що не в змозі дати держава, а держава навпаки те, що не куплять волонтери.
ГІТЛЕР – “ПОХІТІТЕЛЬ БАЛАБАСОВ”
Кіт Гітлер мешкає у Слов\’янську у базовому таборі атошників. Коли там живуть бійці, він примудряється влазити по балконам на верхні поверхи, відшукувати та красти балабаси – так військові називають різні смаколики.
“А потім в нього ще вистачає нахабності улягтися спати на наших ліжках, – сміється Борис. – Ми його назвали Гітлером за чорні вуса під носом, але здається він усе ж таки кішка”.
Досьє:
Вік: 27 років
Місце проживання до війни: Євпаторія, Крим. В дитинстві жив у Північній Осетії та в Молдавії
Сімейний стан: одружений, має двох доньок, молодша народилася вже під час війни (Борис приїжджає додому у відпустку).
