19 липня виповнилося рівно півроку як загинув Олексій Панченко з позивним «Внук», боєць 95 бригади.
Олексій пішов на цю війну добровільно, говорячи: «А хто як не я?». Пройшов всі необхідні тренування, відновив всі свої знання і навики, мужньо зустрівся обличчям зі смертельною небезпекою. Він був лідером серед побратимів.
Фото з важких часів оборони АЕРОПОРТУ, коли лід замість води, маленький батончик на добу замість їжі, сон на морозі під свист куль по три години, і немає іншого укриття, немає туалету, обмороження пальців рук і ніг, замерзла їжа. Навряд чи він відчув менше, ніж його діди, які пройшли ВВВ, один в танку на Курській дузі, інший помічником генерала. Чи бабуся, яка воювала зенітницею, інша, що побувала в Німеччині на примусових роботах. А чи батько, який поїхав лікарем одним з перших в Чорнобиль, рятувати постраждалих від вибуху на АЕС.
Неабияка людська гідність, притаманна рідним, вплинули на його світогляд.
Саме таких як Олексій назвали Кіборгами.
Ворожа куля російського снайпера забрала життя Олексія. Він загинув в бою за Донецький аеропорт, захищаючи свою сім\’ю, своїх рідних, близьких, друзів, свою рідну землю, свою Батьківщину від російських окупантів, виконуючи свій громадський обов\’язок, як справжній чоловік.
21.07.2015 сім\’ї Олексія вручили орден «За мужність ІІІ ступеню» посмертно.