Відомий житомирський телеведучий Сергій Сорока зник з екранів телевізорів 5 років тому. У 2010 році він залишив канал «Союз-ТВ», на якому пропрацював майже 8 років. Тоді у ЗМІ було багато версій, чому саме таке рішення прийняв популярний ведучий. Нам вдалося зустрітися з паном Сергієм і записати майже годинне інтерв’ю.
Журналіст прийшов на зустріч вчасно. «Пунктуальність – це моя звичка. У мене постійно є чіткий розклад, що дозволяє всюди встигати і робити багато справ»,- наголошує Сергій Сорока.
Пропонуємо нашим читачам цікаве інтерв’ю з Сергієм Сорокою та його практичні поради журналістам і тим, хто претендує себе так називати.
– Розкажіть, будь ласка, чому ви пішли з телебачення?
– Свого часу про це дуже багато говорили. Були різні чутки. Одразу мушу сказати, що до цього не мали жодного стосунку ті люди, яких сюди намагаються приписати. Вони прийшли до влади через 3-4 місяці після того, як я залишив телевізор. Зараз мені могло б бути вигідно зробити себе політичною жертвою, але це абсолютна неправда. Мало хто знає, що свої перші гроші я заробив ще в 6 років. Тоді у Житомирі знімали фільм «Рижик». Найбільша радість для мене була в тому, що тиждень я не ходив у дитячий садочок і щодня нас пригощали шоколадом. Потім, вже у підлітковому віці прославив Харківський театр опери і балету, який гастролював у нашому місті. Я був у мімансі (актори допоміжного складу, – ред.) і на сцені виконав абсолютно протилежну команду. Одна частина акторів пішла по часовій стрілці, а інша – проти. Потім в університеті часто виступав у команді КВН. У залі постійно був аншлаг, бо студенти займали місця за 6 годин до початку. Аби дочекатися заходу, вони приходили з конспектами і наполегливо вчилися перед нашим виступом.
– Сергій Сорока відомий як журналіст. Ви здобували профільну освіту?
– Ні. Я закінчив російську філологію у Чернівцях, у нинішньому національному університеті імені Юрія Федьковича. Народився у Вінниці, але потім переїхав до Житомира, з яким і пов’язав свою долю. Один рік пропрацював у школі, а далі пішов у журналістику. Розпочинав у відділі сільського господарства любарської районки. Тоді це вважалася найнижча ланка для кореспондента районної газети. Далекий від галуз,і я за три дні вивчив основні поняття, наприклад, знав, що таке сівозміна. Пам’ятаю, як брав одне із перших інтерв’ю. Жінок, з якими потрібно поспілкуватися, від мене відділяє стадо корів. Як до них потрапити? Я пройшов між коровами і з цими людьми вийшла чудова розмова. Довго я там не затримався, бо пішов працювати на обласне радіо. А далі було багато друкованих видань. На телебачення вперше потрапив через канал «Еридан-TV», а потім – на «Союз-ТВ». Мене ні звідки не виганяли, я просто йшов сам. Знаєте, моя трудова книжка взагалі у двох томах. Мене носило по життю без моєї на те згоди.
– Розкажіть, будь ласка, як Вам вдалося стати відомим і улюбленим телеведучим?
– У телевізор я прийшов майже у 50-річному віці. Люди дивилися на провінційного, лисого, старого дядька і цього треба було заслужити. Ефір можна провести так, що сам ведучий від нудьги просто засне. Повірте, у Житомирі був такий випадок. Інший варіант – це коли під час годинної розмови посадовець має 10 хвилин, за які скаже все найважливіше і його обов’язково почують. Я обрав собі амплуа, яке органічно в мені назріло – театр абсурду. Можливо, це містика, гоголівщина, але я інтуїтивно відчував, скільки людей на мене дивляться з екрану телевізора. Коли вперше виходиш у прямий ефір, то або втрачаєш свідомість, або починаєш говорити.
– Що Ви порадите сучасним журналістам?
– Інтернет-формат не може бути вершиною. Варто пам’ятати про одне – газети, журнали, радіо, телебачення та інтернет базуються на літературній основі. Журналіст повинен володіти багатим запасом слів та читати якісну літературу. Якщо дівчина зробить зачіску за 300 доларів, позичить у подруги дороге плаття, вийде на екран і її вистачить на те, аби сказати який сьогодні день і оголосити назву передачі, то яка це журналістика. У цій професії неприпустимо з’являтися перед глядачем з «кірпічною фізіономією». В житті головне прочитати дві три книги і почути 2-3 людей.
– Які це такі особливі книги?
– Читати потрібно багато, але ці 2-3 книги мають бути основними. Для мене це «Мертвые души» Миколи Гоголя, «Солдат Швейк» Ярослава Гашека, «Жизнь Клима Самгина» Максима Горького і «Золотой теленок» Ільфа і Петрова. Я щиро заздрю Гоголю. Але не тому, що його знають, а тим хвилинам, в які він писав.
– Житомирських глядачів цікавить, куди зник Сергій Сорока. Розкажіть, будь ласка, чим Ви зараз займаєтеся?
– Займаюся спортом та городом, де росте 40 різних культур. О 7.30 ранку у нас із дружиною за плечима вже зарядка, пройдені пішки 10 км, плавання, джерельна вода і молоко, яке ми забираємо у хазяїна. Моя дружина, з якою ми вже 20 років разом, це найбільше надбання за останні 20 років життя. Це незаслужений для мене подарунок. Я намагаюся втілити в життя жарт про те, що після пенсії життя тільки починається. Головне – не опустити руки.
– Чи маєте намір повернутися на телебачення?
– У мене є нездійсненна пенсіонерська мрія, яка мені подобається. Це продюсер Валентин із шоу «Файна Юкрайна». Мені часто сняться газети, телевізор. Хочеться не літати на зйомки Лос-Анджелес, а просто мати свого оператора. Мене не потрібно адмініструвати чи кудись гнати, я сам себе жену. Я жодного разу не спізнився навіть на одну хвилину.
