Я не знаю жодного депутата, який би виступав проти децентралізації влади. Є люди, які аргументовано сумніваються в щирості намірів нинішньої влади в Україні щодо цього питання. Іншими словами, в країні триває дискусія про шляхи наповнення реальними управлінськими повноваженнями та фінансовими ресурсами органів місцевого самоврядування.
Безперечно, певні кроки в даному напрямку зроблено і вони демонструють якийсь ефект. Та я би не перебільшував їх значення. Те, що дохідна частина значної кількості місцевих бюджетів у середньому зросла на 20-40% внаслідок так званої бюджетної децентралізації не повинно нікого заспокоювати. Такий результат є не стільки наслідком 5% акцизного збору, нового податку на нерухомість тощо, які тепер зараховуються до бюджетів органів місцевого самоврядування базового рівня – сільських, селищних, міських, скільки пояснюється емісією – знеціненням – гривні.
Державні чиновники не втомлюються наввипередки з різних ЗМІ розповідати про те, що у поточному році вцілому місцеві бюджети в порівнянні до попереднього додатково отримують біля 30-40 мільярдів гривень. При цьому замовчують, що починаючи з другої половини 2014 року внаслідок друку грошових знаків, непідкріпленого економічно їх введення на фінансовий ринок на сьогоднішній день уряд у такий спосіб залучив на виконання Державного бюджету України сотні мільярдів гривень. І саме цим більше ніж втратою 7 % територій, кризовим станом економіки різко обвалив купівельну спроможність нашої вітчизняної грошової одиниці – гривні. Відтак, номінально маємо зростаючу цифру надходжень до місцевих бюджетів при падінні ВВП у 2014 році на 20%, а за підсумками першого півріччя 2015 року ще майже на 15%.
Як так, запитаєте ви? А усе дуже просто: хоч і менше виробляємо, надаємо послуг, але ціни на них виросли подекуди у рази. Тому і “вистрелюють” бюджетні статистичні показники.
І якщо у такий спосіб досі вдавалося дурити голову нашим співвітчизникам, то у зв\’язку з подальшим зростанням вартості комунальних послуг, безробіття, заборгованості навіть по “заморожених” зарплатах народ все більше відчуватиме і розумітиме жахливість своєї реальності.
Посилюватиме ці небезпричинні страхи та відповідну реакцію громадян України і відсутність реальних, а не показових, результатів у боротьбі з хабарництвом, корупцією. А спрогнозувати поведінку такого суспільства практично не можливо.
Хоча, скидається на те, нинішня влада цього не хоче чи не може зрозуміти. Таке її ставлення до стану справ в Україні я можу пояснити тільки одним – діюча владна державна верхівка, як і попередня, не пов\’язує своє майбутнє з нашою Батьківщиною. Різниця хіба тільки в тому, що емігрувати будуть не у східному напрямку.
Чи не тому Україна під відсотки позичає валюту, перекладаючи весь тягар її повернення кредиторам на народ, а з неї надалі в офшори окремі спритники продовжують виводити суми удвічі більші?… Чому не ухвалюється рішення про ратифікацію нашою країною Римського статуту, співавтором відповідного законопроекту та доповідачем якого у Верховній Раді попереднього скликання був наш відомий земляк Віктор Развадовський. Адже таке рішення дозволило би позиватися до Міжнародного кримінального суду на нечесних найвищих державних керівників – і діючих, і попередніх – оскільки на вітчизняну правозахисну систему надія так і не з\’явилася?… Гадаєте, випадково такого кроку однаковою мірою побоюються і “попєрєднікі”, і їх наступники?…
