У буремному 1941 війна змусила 17-річну дівчину боротися з ворогом у партизанському підпіллі.
22 червня 1941 року Віра Волкова, сповнена юнацьких надій та сподівань, поверталася після випускного вечора зі шкільним атестатом у руках. Її мирне майбутнє перекреслило страшне слово «війна».
— Моє рідне село Пилиповичі, що на Житомирщині, поруч із стратегічною трасою Київ — Варшава. Біля села є міст, який бомбили два фашистські літаки в перший день війни. А третя крилата машина ворога низько літала над селом та стріляла по людях, які не встигли сховатися. Тоді я вперше почула страшний звук від розриву авіабомб та побачила вбитих своїх односельчан, — розповіла Віра Федорівна.
На сьомий день війни Пилиповичі вже були на окупованій території. Фашисти почали засипати українські села листівками, в яких запрошували на роботу до Німеччини та обіцяли «гарні заробітки та квітуче життя».
На той час сільська молодь навіть не чула слово «підпілля» та не знала, хто такі партизани. Тоді юна Віра разом із однодумцями почала від руки писати свої листівки та розвішувати в місцях скупчення людей. Свідома молодь пояснювала, що насправді криється за «гарними заробітками та квітучим життям». І це неабияк допомогло, бо жодна людина з Пилиповичів не завербувалася на гітлерівську каторгу.
Партизани довідалися про цю ініціативну групу та вийшли з ними на зв’язок. Тоді Віра Федорівна офіційно стала справжньою підпільницею та зі своїми товаришами працювала на окупованій території, проводила розвідку та залучала нових партизанів.
Одним із перших завдань групи було порахувати, скільки фашистських ешелонів переміщується та який вони везуть вантаж через станцію Курне. Цю станцію охороняли «власовці», і один з них запідозрив, що юнь не просто так знаходиться тут. Але підпільникам пощастило. Виявилося, що це був колишній радянський військовий медик. Він висловив бажання воювати проти фашистів та попросив членів загону зв’язати його з партизанами. Через 10 діб «власівець» перейшов на бік партизан, прихопивши з собою велику кількість медикаментів та медичні інструменти, що згодом врятувало не одне життя пораненим у боях партизанам.
Проте гітлерівцям швидко донесли про дії підпільників. Почалися арешти та розстріли членів опору. Конче необхідно було виходити з населеного пункту до лісу.
Віру з деякими товаришами врятував угорський офіцер, який провів підпільників через усі пости. Так Віра Волкова стала партизанкою загону імені Чапаєва з’єднання Маліхова.
У бойовій біографії цієї літньої жінки є багато бойових епізодів. Десятки пущених під укіс фашистських ешелонів, бої з ворогом на Житомирщині, Рівненщині Волині. Завдяки саме її роботі 36 поліцаїв та 15 мадярських солдат на чолі з командиром були завербовані та перейшли до партизанського загону.
Сьогодні про далеку війну та партизанські роки їй нагадують куля в нозі та два осколки, які не змогли витягнути в польових умовах. Та й не було часу лікуватися. Потрібно було бити ворога.
