Його засудили на вісім років – за вбивство. Та люди впевнені – він не винен.
Чоловіка просто прибрали, як невгодного. Бо він перешкоджав перепродажу колгоспу.
Та й у справу начебто втручалися впливові люди. Тож винний чи призначений винним?
– Сало, колбаса, майонез. Печеньки, конфеты…
Такі передачі Надія возить своєму чоловіку в тюрму вже більше року. Нині в них – коротке побачення.
– Привет.
– Чего ты плачеш?
– Все нормально. Привет передавали. Кума дзвонила.
Розмова, як завжди. Він каже – все добре! Вона теж про погане не говорить. 15 хвилин минають швидко. Наступного разу він побачить сім\’ю через місяць. І знову через скло.
Григорій Вознюк, засуджений:
– Семья. Тяжко без семьи. Та їм там тяжко.
Григорій Вознюк засуджений на 8 років. За вбивство людини.
Григорій Вознюк, засуджений:
– Я був сільским головою. До последнего дня. Прямо с работы, з сессії сільради меня забрали – і в СІЗО.
Геннадій Стамбула, кореспондент:
– Це невеличке село Городище на Житомирщині. Тут мешкають десь півтисячі чоловік. Звичайне селище – нічим не відрізнаеться від інших. Але тут розігралася справжня детективна історія. Люди повстали на захист свого колишньго селищного голови.
Люди збираються в центрі села. І розповідають, як усе було. Влітку три роки тому, на Івана Купала біля ставка гуляла компанія. Випивали й відпочивали. Ближче до півночі стали розходитися. Хтось зателефонував сільському голові. Він і приїхав.
Галина:
– День був спокийний. Нічого не предвєщало…
Галина працює в сільській крамниці. Того вечора неодноразово приходили зі ставка Сергій Барановський та Олександр Каленський – по пляшку. Після роботи жінка теж пішла до ставка. І побачила, як Барановський кричав на сільського голову.
– Гриша так став, руки за спину, и каже: Сереж, ти дуже багато на себе береш.
Хто кого побив – Галина не бачила.
Григорій Вознюк, засуджений:
– Я взяв його за плечо: Сережа, прошу, успокойся. Може, подумал, что буду бити. І він мене давай за барки, туди – сюди… А він такий хлопець – 140 вєс. Дуже п\’яна людина, чи за щось зачепився. Він падає на себе, мене за футболку схватив, я через нього перелітаю, падаю.
Юрій Козлов, керівник відділу Житомирської обласної прокуратури:
– Все ж таки Барановський спровокував конфлікт. А потом, встановлено слідством – Вознюк почав наносити потерпілому удари кулаком по обличчю.
Єдиний свідок – Олександр Каленський – на ранок вже нічого не пам\’ятав, каже Галина. Лише розповів – привіз Барановського додому. А той ніби заснув просто на вулиці.
Власюк Олена:
– Перед хатою лежав з двух часов до ранку. Що батько прийшов, копав ногою його: ти, алкоголік, вставай.
Селяни кажуть – Барановського привезли в лікарню з ознаками інсульту. Він часто скаржився на здоров\’я. І пити спиртне йому було заборонено.
– Люди, на ньому не було синячка. Так, як було в заключенії. На ньому ніяких там не було, що вин побитий був. Даже батьки сказали, що він п\’яний.
Та в матеріалах справи потім усе змінилося. З\’явився діагноз – тяжка черепно-мозкова травма. Звідки – ніхто не знає. Головний свідок – Олександр Каленський – кілька разів змінював свідчення. Він давно виїхав із села. Чи був інсульт? Чи травма голови? Слідство так і не з\’ясувало. Батьки загиблого нічого не розповідають. У смерті сина винуватять лише сільського голову Вознюка.
– Він мені сина верне за 8 років?
– А ваш адвокат? Кто ваши интересы представлял?
– Так все… не надо вам адвокат.
Григорій Вознюк, засуджений:
– Коли це все случилося, Татаркіна приїзджає до потерпілих, до Барановських, і каже: просто дає услуги свого адвоката.
Люди розповіли: Татаркіна – це бізнесвумен, яка орендувала в Городищі колгосп. А адвокат – Алла Француз – дочка колишнього керівника Житомирщини, Віталія Француза. Вознюка попереджали: хтось тисне на слідчих та суддів.
– Знайомий у судді питав – вона каже: на мене тиснуть, я нічого не можу зробить. Колгосп, там свинарник бил, там корівня, там телятники, конюшня, пилорама була рабочая. Татаркіна вирізала.
Це все, що залишилося від колгоспу. Техніку розпродали. Поля – кинули. Людям гроші за паї не заплатили. А ще нібито випадково згоріла контора з усіма документами. Григорій Вознюк намагався перешкоджати цьому. Та не вийшло. Татаркіну і досі розшукують.
– Вона каже: я тебе посаджу. Ты будешь сидіть. Любимі путями.
Суд проти Вознюка тривав більше двох років. Багатьох свідків ігнорували – кажуть люди. Відмовили і в касації. Селяни налаштовані рішуче – кажуть, готові навіть трасу на Житомир перекривати, щоб на них хтось звернув увагу в цій справі.
