Всі глядачі обласного телебачення добре знають заслуженого артиста України Володимира Берелета. Вже 14 років поспіль він дарує веселий настрій у гумористичних телепередачах жарт-клуб «Побрехеньки», а тепер вже «Здоровенькі були». У більшості із нас Володимир Ілліч асоціюється з людиною веселої вдачі, яка знає багато-багато анекдотів і вміє жартувати. Ведучим на телебаченні він став не одразу. За плечима Володимира Берелета – десятки ролей у театрі в Сумах та Житомирі.
Про театр і телебачення Володимир Берелет розповів нашим читачам під час інтерв’ю.
Розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили в театр – це була мрія чи так склалися обставини?
Так склалося, що я з дитинства гарно співав. У 4-5 років переспівувався з дівчиною у своєму селі. Вона зі свого ганку, а я – зі свого. Коли прийшов у школу, там набирали хор. До нас прийшов молодий вчитель, який вів хор, проходить повз мене з баяном і запитує: «А твоє як прізвище?». Кажу, що Берелет. А він після прослуховування мені: «Берелет, залишся». Отак і залишився в хорі співати. Тоді ще різні олімпіади проходили щороку, на яких я займав перше місце, за що навіть безкоштовно відпочивав у таборі «Артек». Мріяв стати співаком, але не оперним, а таким, як Дмитро Гнатюк. Я співав дорослі пісні «У трембіточку заграю», «Верховина». Якось у школі був на зустрічі з читцем, який розповів, що закінчив Дніпропетровське театральне училище. Мені теж захотілося і я поїхав туди поступати після 9 класу. Акторського курсу не було, а тому мене прийняли на режисерський, який через чотири роки закінчив. А до Сумського театру мене запросили як актора. Потім я закінчив московський інститут ГІТІС, а саме відділ театрального мистецтва як актор. Головні ролі грав завдяки своєму голосу тенору. Це і Андрій в «Запорожці за Дунаєм», і д’Артаньян, і Петро та Микола з «Наталки Полтавки». Загалом у театрі я зіграв більше 100 ролей.
Яка Ваша улюблена роль в театрі?
Улюблена та, яка остання. Маю на увазі те, що поки граєш одну роль, вона улюблена. А з’являється нова, починаєш любити вже її. Дуже любив д’Артаньяна, якого грав і в Сумах, і в Житомирі. Звання заслуженого артиста я отримав у Сумах. А потім у Житомир мене запросив народний артист України Сергій Сміян. Вже тут звання заслуженої артистки отримала моя дружина Лілія. У Житомирському театрі я пропрацював 10 років. Мене часто запитують, чому я залишив театр.
До речі, а чому Ви залишили театр?
Багато факторів на це вплинуло. Пам’ятаю, коли молодим прийшов у театр, а там 54-річний актор співав Андрія із «Запорожця за Дунаєм». Ми думаємо, скільки вже можна, адже Андрій – це молода людина. Просто не було кому його замінити. Потім я прийшов йому на заміну. У мене склалася подібна ситуація. Грати д’Артаньяна я перестав у 50 років, а в залі сидять молоді люди, які хочуть бачити на сцені свого ровесника. Я пішов із театру у 55 років а до 50 грав того ж Андрія («Запорожець за Дунаєм»), бо нікому було співати. Я хотів ставити «Декамерон», але не було грошей. Домовився з людиною, яка допоможе в оформленні. Потім прийшов, а мені пояснюють, що російською мовою не піде, потрібно українською. Всю відпустку витратив на те, аби перекласти «Декамерон» на українську, але мені все одно відмовили. Якщо така справа, то я написав заяву на звільнення.
Після театру Ви пішли на телебачення?
На телебаченні працюю вже 14 років. Мене запросили туди режисером. Ми з дружиною вели на обласному телебаченні привітальну програму «Здоровенькі були». Без відриву від роботи закінчив Інститут телебачення і радіомовлення у Києві. А зараз я головний продюсер телеканалу. Окрім гумористичних я свого часу зняв ще 5-6 програм на релігійну тематику.
Як Ви підбираєте колектив у програму «Здоровенькі були»?
У першу чергу, це має бути приваблива людина з веселою душею. У нинішньому складі ми вже працюємо близько п’яти років. Зараз нас восьмеро, а дев’ятий оператор. Спочатку наша програма називалася жарт-клуб «Побрехеньки». Цю назву запропонував покійний Костя Яновський. Ми з ним були ведучими двоє. А чотири роки тому змінилася назва на «Здоровенькі були».
Звідки берете анекдоти, адже щоразу розповідаєте телеглядачам щось нове?
Раніше брали із газет. Весь телецентр приносив мені вирізки з газет із анекдотами. Я ще й до цього часу їх зберігаю. А зараз користуємося інтернетом. Часом придумуємо ситуації самі. Раніше постійно присилала гуморески наша глядачка зі Старої Котельні. За програму ми розповідаємо близько 70-80 анекдотів.
За театром не сумуєте?
Ні, бо тут у мене теж творча робота. Йду в театр, дивлюся вистави і коли мене щось не влаштовує, то знаю як би зробив по-іншому. Я із задоволенням дивлюся вистави нашого театру «Єврейське щастя» та «Божі тварі».
На своїй сторінці в мережі «Фейсбук» Ви опублікували фото виробів із дерева. Це Ваші шедеври?
Я вже 25 років займаюся різьбленням по дереву. Починав із мініатюрок, серед яких Нефертіті, Ісус Христос у пустелі, Кобзар. Потім перейшов на дошку і створюю ікони й картини. Зараз ріжу картину «На Січ». У мене вдома є сім ікон. Одну вирізаю не менше півроку, якщо є час. Свої вироби не продаю і зберігаю їх всі у квартирі.
