Молода житомирська поетеса Оксана Гаджій в черговий раз нагадала про себе рідному місту. 12 квітня вона не випадково опинилася в Житомирі. У цьому дні злилися дві важливі події – срібне весілля її батьків та творчий вечір Олександра Ірванця, на якому Оксана була модератором.
Про себе поетеса розповідає, що народилася у Житомирі, де й закінчила школу і два курси університету. А потім вирішила, що філологія – це річ, якою не можна заробити на життя. Зараз Оксана Гаджій навчається у Київському національному торговельно-економічному університеті, де опановує ази реклами та піару.
У фейсбуці молоду поетесу можна знайти, якщо задати в пошуку Оксанка Гаджій. Вона каже, що це підказка для всіх, хто хоче називати її Ксюшею, Ксюхою чи Ксенією. До речі, більшість друзів звертаються до Оксанки просто по прізвищу – Гаджій.
З Оксаною Гаджій вдалося зустрітися перед від’їздом до столиці. Поетеса погодилася на інтерв’ю після якого одразу вирушила в Київ. Пропонуємо нашим читачам познайомитися з Оксаною та відчути її позитивну енергетику між рядками.
Оксано, про Вас вже можна дізнатися у «Вікіпедії». Зокрема, у цьому джерелі є інформація про те, що разом із Лесиком Панасюком ви створили творчу групу «Elk+Deer», яка займається графічним дизайном. Що саме ви розробляєте?
Зараз наш основний клієнт – це громадянська мережа «ОПОРА». Ми працюємо з ними по житлово-комунальних програмах. Розробляємо фактично всю візуалізацію щодо ОСББ, енергозбереження. Ввід дописів у фейсбуці до рекламних плакатів і роздаткових матеріалів.
А чим ще займаєтеся окрім цього?
Фотографією. А взагалі я поет. Це основне. Все інше – це те, чим я цікавлюся або заробляю на хліб. Власне, навіть поезією можна заробити, але небагато. Мене часто просять, щоб я на заходах фотографувала. Але дизайн – це основне джерело доходу. Ще трішки займаюся копірайтингом та іншими речами, пов’язаними з піаром. У Житомирі я займалася арт-менеджментом, тобто організовувала різні заходи. Зокрема, співпрацювала з благодійним фондом «АрТерапія». Зараз у сфері арт-менеджменту не працюю, бо це занадто нервова справа, а я не люблю нервувати.
Ви в першу чергу вважаєте себе поетом. Що означає для Вас бути поетом?
Я пишу з дитинства і продовжую це робити. Зараз мені добре, бо мене публікують. Але якби цього не було, я все одно б писала і намагалася рости. Це річ, від якої позбутися неможливо. Починала я в Житомирі. Свого часу входила в літературну організацію «Оксія», потім пересварилася і вийшла звідти. Виступала і публікувалася в Житомирі, а потім і в Києві. Якщо людям подобається те, що ви пишете, то дуже важко їм цього не показувати.
Вдалося знайти п’ять збірок, де публікувалися Ваші вірші. Про авторську ще не думаєте?
Насправді таких альманахів є більше. Авторська збірка готується вже рік. Я стала лауреатом літературної премії видавництва «Смолоскип», яке і видасть мою збірку. Для мене це дуже важливо. Я довго йшла до цієї книжки і хочу не шкодувати про жоден момент, який в ній буде. Спочатку переживала за рукопис, але він вже більш-менш відшліфований. Однак зрозуміла, що є проблема із дизайном. Ілюстрації мені не подобаються, а тому буду робити їх сама. Не поспішаю, бо не хочу розчаруватися в книжці.
Оксанко, а як Ви познайомилися з Олександром Ірванцем?
Побачила я його вперше в актовій залі нашої обласної бібліотеки. Ми не були знайомі, а я просто прийшла на презентацію книги. Були друзями у фейсбуці, але максимум – це просто обмін лайками. Якось у часи Майдану я прийшла на «Ранкову каву» (у київський кнайп-клуб «Купідон», – ред.). Мене подруга запросила піти з нею на каву і я одразу не зрозуміла, що там треба буде читати вірш. Мій виступ Олександру Васильовичу сподобався, а ще він сказав, що йому знайоме моє прізвище. Звісно, що із фейсбуку. Якось ми тоді розговорилися і з того часу почали спілкуватися.
Олександр Ірванець сам Вас запросив бути модератором його творчого вечора у Житомирі?
Було трохи не так. Він хотів, щоб я організувала презентацію, але я сказала, що зараз цим не займаюся. Тобто, модератором я бути можу, але не організатором. Власне, так і сталося. Випадково співпало, що саме 12 квітня в мене мав бути захід у Києві – читання до Дня космонавтики від «Смолоскипу». Але я раніше пообіцяла Ірванцю і приїхала сюди.
Хто для Вас Олександр Ірванець – улюблений поет, наставник, добрий друг?
Я точно не можу назвати Ірванця своїм улюбленим поетом. Я не люблю соціальну лірику і політичні тексти. Так, в Ірванця є вірші, які мені подобаються. Наприклад, «Мій хрест», який він читав на презентації. Я розумію, що він хороший поет, технічно все дуже класно. Але це не заважає нам дружити. Ще плюс – він дуже добре знає свій предмет, тобто як писати вірші. Навіть дає мені якісь поради. Вони стосуються більше окремих загальних світоглядних моментів. Якби це нескромно не звучало, але я вмію писати і мені можна мало що порадити. Ви або відчуваєте, або не відчуваєте, або хочете писати добре, або будь-що.
Що із сучасної української літератури любите читати?
Читаю я дуже багато. Наприклад, подобається те, що пише лауреат премії «Смолоскип» Арсеній Тарасов. Почитала його збірку і була вражена, тому що це людина мого віку, але він пише дуже дорослі тексти. Загалом, мої улюблені поети – це Воробйов, Лишега, Голобородько.Тобто, це поети старшого віку. Якщо брати прозу, то чесно кажучи з у нас все якось дуже погано. Всі мої улюблені прозові автори – це переважно не українські. Наприклад, із сучасних я дуже люблю Ерленда Лу та Мішеля Уельбека.
Про що Ваші вірші? Можна їх тематику взяти вправити в якісь рамки?
Можна. Переважно це любовна лірика. Я пишу про все, що бачу. Кожен вірш, який я написала, він є про мене. В якомусь інтерв’ю навіть Василь Голобородько говорив про те, що всі мої вірші про мене. І це правильно. Отак можна й охарактеризувати будь-якого поета. Якщо він пише про себе, то пише правду.
Ви розмовляєте чистою українською мовою. Навіть не проскакує суржик. Дуже приємно Вас слухати.
Українська мова – це свідомий вибір. У мене батьки російськомовні. Вони й досі розмовляють зі мною російською, а я з ними – українською. Спочатку були проти, але вони й були проти червоного волосся, пірсингу… А потім звикли. Я зараз не розмовляю російською взагалі. Батьки, сестра, найкраща подруга – це були люди, з якими я востаннє розмовляла російською.
За кілька днів до творчого вечора Ви вразили у фейсбуці всіх друзів світлинами із синім волоссям. Це ви так готувалися до зустрічі з Олександром Ірванцем?
Я звісно люблю Ірванця, але заради нього фарбуватись точно не стала б. Колір давно хотіла змінити, а тут іще й скоро весілля найкращих друзів – поета Богдана-Олега Горобчука. От це скоріше стало приводом.
Оксано, Ви часто змінюєте імідж?
Як людина, яка займається рекламою, не можу сказати, що мова йде про зміну іміджу. Скоріше це стосується зовнішності. Раз на півроку в голову приходить те, що мені набридло як я виглядаю і щось змінюю. Раніше було дуже багато стрижок, а потім червоне волосся, рожеве, зараз синє. Я хотіла щось яскраве. Зелений колір мені не подобається, жовтий та інші світлі відтінки просто не личать. А синій виглядає дуже класно і незвично. До речі, і чоловікам подобається. У них є якийсь дивний потяг до синього. Мене у фейсбуці часто порівнюють із Мальвіною. Кожен третій не оминає саме такого приводу, щоб пожартувати наді мною.
Ви постійно ходите з навушниками. Розкажіть, будь ласка, яку музику слухаєте?
Я дуже люблю джаз, альтернативний або класичний рок, тобто старий, а також інді-рок, фолк. Мій улюблений гурт «Бітлз». Вважаю, що люди, які щось розуміють у мистецтві, аби що слухати не будуть.
Чекаємо на авторську збірки Оксани Гаджій і на черговий привід поспілкуватися з талановитою поетесою.
