Військові та медики Головного військового клінічного госпіталя у Києві намагалися приховати побиття, факт і обставини смерті призовника з Житомирщини.
Учора, 31 травня, приблизно об 11 годині у Головному військовому клінічному госпіталі м. Києва за поки що невідомих обставин загинув військовослужбовець з Олевського району (с. Лопатичі) Ігор Петрович Тимощук. Як призовник він проходив службу у військовій частині с. Семиполки Броварського району.
Про дивні обставини його загибелі вперше повідомив на своїй сторінці у Facebook журналіст і блогер Олександр Ніколайчук, – повідомляє informator.news.
Він наголосив, що «рідні загиблого 32-річного хлопця стверджують, що Ігора жорстоко побили у військовій частині, внаслідок чого він помер. Проте у військовій частині, яка намагається сховати правду, стверджують, що хлопець «випадково» впав на умивальник».
Більше того, за словами батька загиблого, Ігора і раніше били у військовій частині, навіть була відкрита кримінальна справа, але пізніше її «зам’яли». Із закликом допомоги він звернувся до громадськості. Юрист і правозахисник Олена Розвадовська, яка виїхала для з’ясування обставин у госпіталі, розповіла деталі. Так, на своїй сторінці Facebook вона повідомила, що «військовослужбовець Тимощук Ігор Петрович, який проходив військову службу у в/ч 4126 (с. Семиполки, Броварський р-н, Київська обл.) не перший, хто помер у госпіталі від подібних численних забоїв та травм.
Більше того, «з перебитою барабанною перетинкою Ігор потрапив до госпіталю попереднього разу, проте, після цього випадку, сказавши брату Вадиму, що він ще хоче пожити, Ігор не повернувся в частину», – зазначає Олена Розвадовська.
Вона також повідомила, що після того, як Ігор Тимощук не забажав повернутися до частини, військова прокуратура порушила кримінальне провадження по факту самовільного залишення військової частини (за ст. 407 КК України), і забрала його на допит. Після нього Ігора Тимощука знову відвезли до військової частини. Після цього доля призовника невідома. Рідним повідомили, що їх син «упав на умивальник» і помер. При цьому, за словами Олени, Військова прокуратура Центрального регіону України усіма наявними методами відмовляла у прийнятті заяви від тата Ігора, проте під тиском, все ж, були змушені прийняти її.
Наразі близькі та активісти встановлюють факти того, що саме сталось у проміжку між допитом та переміщенням загиблого Ігоря Тимощука до госпіталя. При цьому, привертає увагу той факт, що близьким і активістам військова прокуратура та працівники Головного військового клінічного госпіталя не повідомляли місця перебування тіло Ігора.
Ситуація швидко змінилась лише після того, як до закладу прибули активісти та журналісти центральних телеканалів. Лише після цього у керівництва шпиталю вдалося з’ясувати від заступника начальника Національного військового-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» Цици Олександра Віталійович, що за 40 хвилин до приїзду знімальних груп тіло Ігора відвезли на судово-медичну експертизу.
Згодом стало зрозуміло, що тіло на судмедекспертизу ніхто не відвозив, а чиновники затягували час для того, щоб вивезти тіло із закладу. Коли активісти потрапили на Оранжерейну 27, де, як повідомили у госпіталі, має знаходитися тіло Ігора, там шокували новою інформацією: за словами судмедекспертів, тіло Ігора привезли ще вчора, але розтин не провели, адже робочий день судмедекспертів завершився о 15 годині. Однак, за офіційними даними, труп загиблого привезли на експертизу сьогодні о 16:10, що і пояснює той факт, чому досі не проведений розтин тіла.
На завтра активісти та журналісти планують повернутися до Головного військового клінічного госпіталя та на опізнання трупу загиблого Ігора Тимощука і розслідувати обставини його загибелі та побиття у військовій частині.
Від редакції хочемо зазначити, що за словами численних військовослужбовців, подібні факти побиття (простіше – дідівщина) та загибелі призовників, які приховуються під «нещасні випадки» – поширена практика у кадрових частинах. Особливо збільшилась кількість подібних випадків після початку російсько-української війни. Старі, «совкові» кадри, абсолютна більшість яких не бажає воювати, однак, продовжує займати командні посади, отримала певний «карт-бланш» від Генштабу та Міноборони на подібні випадки позастатутних відносин у військових частинах. Подібну «методу» вищі чини за звичкою сприймають як «посилення дисципліни знизу», а тому, у більшості випадків подібні злочини покриваються самою верхівкою Міноборони та Військової прокуратури. У такий спосіб вони звикли «цементувати» свою владу на низових ланках офіцерського складу.
Відтак, добитися правди і головне – притягнення відповідальності винних можна лише приверненням уваги громадськості до цієї справи та подібних фактів.
