Священики Свято-Михайлівського кафедрального собору міста Житомира проповідують слово Боже на полігоні з перших днів військових дій на сході України, постійно беруть участь в патріотичних акціях, відкритті пам’ятних дощок загиблим бійцям АТО. А тепер прийшла пора підтримати воїнів на передовій – там, де лунають обстріли, гинуть люди, а надія на порятунок і допомогу не вмирає завдяки щирим молитвам.
Нещодавно священики собору протоієрей Богдан Бойко та протоієрей Валерій Корзун повернулися із зони проведення АТО, де перебували цілий місяць.
Житомирські капелани служили Літургії, молебні за здоров’я захисників та духовно підтримували наших військових.
На війні вихідних не буває, а тому і священики, і воїни там в рівних умовах. Отець Богдан та отець Валерій змінили священицькі ряси на військову форму і щоденно їздили по пунктах дислокації українських захисників між містами Мар’їнка та Красногорівка.
Про поїздку на передову розповів настоятель Свято-Михайлівського кафедрального собору митрофорний протоієрей Богдан Бойко.
Отець Богдан переконаний, що війна – це випробування, яке треба пройти і воїнам, і всім людям України. Священик каже, що не плекав ілюзій перед поїздкою, адже знав, що мусить бути там, де триває війна.
За плечима в отця Богдана та отця Валерія – проповіді слова Божого в облаштованих військовими капличках під обстрілами, щирі розмови із воїнами, а ще зцілені душевні рани сотень бійців. Там, де аргументом є зброя, а розчарування і безнадія знесилюють воїнів, без допомоги священика не обійтися.
Недарма на кожному богослужінні в Свято-Михайлівському соборі повторюються слова Ісуса Христа з його Нагорної проповіді: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Цей глибокий зміст зачіпає душі всіх, хто молиться за мир в Україні.
Пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з отцем Богданом, в якому він ділиться своїми враженнями від поїздки в зону АТО та розповідає про силу молитви і віри для воїнів.
– Отче, розкажіть, будь ласка, як священики прийняли рішення про поїздку на передову?
– Священики собору працюють з військовими на полігоні та у військових частинах із перших днів війни, яка ведеться за Україну та її майбутнє. І тому давно роздумували над тим, аби ще більш практично долучитися до допомоги нашим воїнам. На зібранні священиків вирішили, що повинні бути на передовій і максимально допомагати нашим захисникам проходити випробування, духовні й моральні переживання.
Звернулися до меценатів та громади собору із проханням допомогти у зборі коштів на автомобіль для поїздок у зону проведення АТО. Люди відгукнулися і ми придбали стареньку машину. На передовій щоденно їздили до хлопців, служили Літургію – Євхаристію, воїни сповідалися, причащалися. Вони дуже потребують допомоги священиків.
– А як до священиків Свято-Михайлівського собору ставилися воїни на передовій?
– Спочатку упереджено. Якщо ти їдеш як священик, як віруюча людина і християнин, то твоя місія – служити, а не щоб тобі служили. Раніше було так, що капелани вимагали до себе особливого ставлення. Потрібно усвідомлювати, що християнин покликаний до місіонерства, до проповіді, до служіння іншим. Найважливішим для нас було те, що нас сприймали як друзів. Коли ти починаєш розмовляти з людиною як рівний з рівним, а не як вищий, вона починає відкриватися. Та лепта, яку воїни зараз роблять у майбутнє, дасть хороші плоди. Хлопцям було прикро, що ми так швидко поїхали, бо місяць часу – це дуже мало. Ми лише зрозуміли, що їм найбільше потрібно і як ми повинні працювати.
– Що ж, на Вашу думку, воїнам зараз найбільше потрібно?
– Молитва за них, духовно-морально-матеріальна підтримка. Воїни розуміють що змушені через це все пройти. Якщо щодня і щоночі над головами пролітають снаряди, кулі кожна людина задумається про життя. Хлопці розуміють, що всі громадяни України не стануть в окопах. Хтось повинен бути на передовій, а хтось має працювати в тилу. Їм прикро, що держава неадекватно компенсує їхні страждання. Натомість вражає, що вони настільки патріотично налаштовані і навіть не ставлять питання про збільшення матеріальної винагороди за службу. Це моя думка, що потрібно більше їм платити, а військові задоволені тим що є. Нашій державі варто ще багато працювати над армією і для армії, і я буду говорити про це всюди і з ким тільки зможу. Військові розуміють, що за їхніми спинами дружини, діти, онуки, брати, сестри, батьки. Саме на війні приходить розуміння, а хто, якщо не ми. Знають нашу історію та всі втрати України в минулому, а тому не хочуть знову втратити державу та наше майбутнє. Завтра воїни повернуться додому, а тому важливо вміти правильно налаштувати родину і бійців на адаптацію до мирного життя.
– А бійці на війні моляться?
– Вони навіть самі розповідали, що дехто до війни не знав жодної молитви, а там вивчили і почали молитися. Хлопці кажуть, що тільки віра і молитва рятують їх.
– Отче, чи було страшно там, де не припиняються обстріли?
– У кожної людини є страх. Скажу відверто, що не плекав ніяких ілюзій про те, що відбувається в зоні АТО. Чесно кажучи, думав, що побачу набагато гіршу картину. Ми проводили Богослужіння на так званій «нульовці», тобто там, де вже починається фронт. У Житомирі чуємо як на полігоні проходять навчальні стрільби. Всі розуміють, що загрози немає, але людям все одно не по собі. А ви уявіть – хлопці сидять у бліндажах і по них постійно б’ють з мінометів, артилерії чи танків. Всюди на передовій у воїнів є собаки і коти. Це дуже хороші індикатори, спостерігаючи за якими, можна дізнатися про наближення обстрілу. На одній із позицій зустріли такого рудого, невеликого, непоказного собачку. А наші хлопці розповідають, якщо він іде просто під навіс, може стріляти автомат з ворожої сторони. Коли ж ховається у бліндаж, будуть бомбити і солдати теж за ним йдуть.
– Ви розповіли, що військові потребують підтримки священиків. А як місцеві жителі реагують на тих, хто проповідує слово Боже там, де йде війна?
– Ми ходили там у військовій формі. Зустрічалися з місцевими жителями і вони дякували. Люди кажуть, дякуємо, що ви нас захищаєте, бо коли прийшли ті (сепаратисти, – ред.), було дуже погано. Там ніхто тебе не питає, який в тебе штамп, а сприймають по тому, як ти ставишся до інших. Багато місцевих жителів підтримують Україну. Водночас у них є претензії до держави, бо люди хочуть миру і вимагають, аби влада і військові навели порядок. Місцеві жителі обробляють городи, тримають всяку живність. Але найбільша проблема, що там сьогодні немає роботи. Були вражені, що є такі, хто воює на ворожому боці. Вони живуть на українській території, а йдуть туди і воюють, бо роботи немає.
– Отче, священики Свято-Михайлівського собору будуть і надалі підтримувати українських військових у зоні проведення АТО?
– Звичайно. До поїздки зараз готуються отець Олександр та отець Василь. Потім до цієї місії долучаться інші священики.
