Але коли бабуся сьогодні на Київській, навпроти Укртелекому сидить на асфальті продає свої домашні речі – взуття, книги, ложки…
Коли моя сусідка (їй, за 70 років, давно вже має цю мізерну пенсію) досі ходить працювати – мити підлогу у школі, у центрі Житомира…
Коли ти бачиш у АТБ, як літні люди на поличках по нижче беруть спред замість масла, сметанний продукт замість сметани, і ковбасу за 20-30 чи менше гривень, у якій ні грама м’яса та інші гидоту, щоб щось поїсти.
Коли у Сільпо я регулярно бачу, як люди беруть курячі шиї за 20 грн/кг або лапи за трохи менше, замість нормального шматка м’яса.
Коли пенсії моєї мами вистачає на один раз піти в аптеку за ліками та трохи продуктів.
А нормальні осінньою-зимні чоботи у магазині коштують більше ніж ця пенсія.
І кожен крутиться як може, аби не здохнути, сука, завтра – я розумію, що ця держава та влада роками ведуть державну політику на знищення українського народу. Аби нас було все менше і менше.
Я розумію, що у моїй країні немає жодних умов для нормального життя. І ні в якому разі не можна розраховувати на державу.
І я розумію моїх друзів, знайомих, які вже поїхали з України геть. І які саме зараз роблять закордонні паспорти. І які зараз чекають рішень по візах.
P.S. А ще мене дратують банківські менеджери, які пропонують пенсіонеру з 1200 грн/пенсії відкрити депозит чи «Копілочку» і відкладати. Що пенсіонер може відкласти з 1200 грн?
Він дійсно, дещо відкладає, я знаю, готівку дома на чорний день, аби було за що його похоронити. У нас же не можна просто померти – треба мати ще пару тисяч гривень на сякі-такі похорони. То Україна – це Європа повна жопа.
