Коростень, Овруч, Житомир, Новоград-Волинський та Коростишів – такий літературний маршрут Житомирщиною спланували собі брати Віталій та Дмитро Капранови в рамках презентації роману «Забудь-річка». 28 вересня письменники завітали у Житомир, де поспілкувалися зі своїми шанувальниками та влаштували автограф-сесію.
«Появою свого роману ми завдячуємо тому факту, що у нас було двоє дідів. Один дід воював у Червоній армії, де був кулеметником, нагороджений орденом «Червоної зірки» і орденом «За отвагу», поранений при штурмі Севастополя на Сапун-Горі, тобто зразковий радянський дід. А другий дід у нас – 8 років таборів, 58-ма стаття. Такий зразковий український дід. Тобто у нас завжди один дід неформатний. Ще одна причина появи книжки та, що ми кілька років тому розповіли нашому батькові про його батьків, яких заслали до Сибіру. Ми собі поставили задачу розібратися з Другою світовою і з цими дідами», – розповіли брати Капранови.
Назва роману була запозичена у наших предків, які вірили, що Забудь-річка розділяє світ, в якому ми живемо і потойбіччя. Забудь-річка у Капранових стала символом так званої штучної амнезії, тобто свідомого забуття власної історії.
«На відміну від наших предків, у яких ця річка розділяла світи, у нас вона роз’єднує цілі покоління. Вона прорита у кожній родині і це, мабуть, найбільш успішне будівництво соціалізму, бо всі її копали разом, спалюючи фотографії і приховуючи документи», – пояснили автори.
«Забудь-ріка» – це роман про трьох чоловіків, але головним його героєм є жінка. Події розвиваються в 1939 року у містечку Бережани на Галичині, де зустрічаються син офіцера УНР, місцевий хлопець та комсомолець із Полтави. На початку Другої світової війни всі вони під одним іменем Степан Шагута опиняються на різних фронтах: у Червоній армії, в німецькому війську та в УПА. Насправді всі три літературні персонажі завдячують своїй появі ветерану війни Петру Галицькому, який і розповів історію про те, як дві людини жили під одним прізвищем.
Написання роману вимагало від його авторів детального вивчення мемуарів та архівних матеріалів. Брати навіть поділили між собою обов’язки. Віталій вивчав українську партизанку та радянські документи, а Дмитро – аналізував письмові хроніки дивізії «Галичина». Довелося й письменникам багато попрацювати над образом жінки. Брати Капранови зізнаються, що окремі чорновики свого роману давали читати жінкам, а потім слухали їхню критику і враховували її в тексті. Відтак, «Забудь-річка» – це не лише історичний, а й жіночий роман. Писався він і під впливом подій періоду президентства Віктора Януковича. Коли у творі поставили крапку, екс-президент кудись зник, а тому довелося замінити декілька сюжетних ліній на більш оптимістичні. Забігаючи наперед, автори заспокоюють, адже на останніх сторінках читачів чекає хепі-енд. Вони вважають, що без цього атрибуту жіночому романові не обійтися
«Вперше в житті ми написали серйозний роман. А знаєте, чим відрізняється серйозний роман від несерйозного? Закладкою!», – кажуть автори, показуючи червону стрічку, яка губиться між 544 сторінками їхньої останньої книги.
Весь текст автори редагували 53 рази, тобто орієнтовно по 26,5 кожен із них. Після такого шліфування він став майже однорідним і тепер вже й не зрозуміти, хто із них про що писав.
Після презентації «Забудь-річки» брати Капранови розповіли і про «Щоденник моєї секретарки». Ці книги є ділогією і їх можна читати одночасно. Житомирським читачам вони також привезли свою ілюстровану «Історію незалежності України».
До речі, брати Віталій та Дмитро Капранови через два місяці можуть знову завітати у Житомир. Письменники прийняли запрошення на книжкову гостину «Сонячне слово», яка відбудеться вже в листопаді. Більше того, своїм візитом вони відкрили літературний сезон у нашому місті.
