У населення, можливо, склалося хибне враження, що Революція Гідності остаточно звільнила його зі смердючих підвалин пострадянського суспільства. Чому таке враження хибне – можна довести на прикладі реформування органів прокуратури.
Загальновідомим є те, що страшне слово «прокурор» більше як 70 років сприймалося в якості синоніму «всевидющого державного ока». Таке собі «око Саурона», якщо висловлюватися термінологією безсмертного Дж.Р.Р.Толкіна. Чому так? А тому, що радянська, а також хвора на радянські бацили українська прокуратура, протягом багатьох років зберігала за собою функцію, що називалася «загальний нагляд». Це суперечило Конституції України (з моменту її прийняття), але було зручним інструментом для можновладців. Інструментом, що дозволяв у «ручному режимі» керувати будь-якими суспільними процесами. Для пересічної людини загальний нагляд – це право прокуратури втручатися в абсолютно всі, без жодного винятку, суспільні процеси. Така собі затичка до кожної діжки. Саме так бачив прокуратуру тов. Вишинський та його незлічені нащадки.
Водночас цивілізація прогресувала, а держава створювала численні органи контролю і нагляду, які жерли і жерли людські податки, а їхні функції (еге ж заради народного добробуту!) виконували прокурори.
Зрештою терпець українців урвався: вони постали проти сваволі держави та змели до біса своїх гнобителів. Потім були безлад, анексії територій, війна, смерті, смерті, смерті… . Здавалося б: сплачена народом України ціна за свої права більше ніж достатня. Та не так сталося, як вважалося. Кола на воді розійшлися, болото повернулося до свого природного існування, а прокурори вирішили, що час виходити з підпілля. Їм, наймитам народу, байдуже до того, що цей народ їх годує, адже вони – Мандарини, вони справжні бійці «невидимого фронту». Донецьк і Луганськ загарбникам не вони здавали та й не їхній імператор злягався із наложницями в оточенні Нетлінних Мощей Печерських Святих. Куди там! Вони очистилися, змінилися і знову готові стати на захист народу … від нього самого.
І байдуже, що у всьому цивілізованому світі прокурори не більше ніж процесуальні керівники у досудовому розслідуванні кримінальних справ та державні обвинувачі у судах. Наші, доморощені бійці «меча і орала» хочуть знову стати головними над населенням України. Населення ж, можливо, на їхній розсуд знову має стати для них джерелом збагачення.
Читачеві може видатися дещо дивним цей спіч, що скидається на «наїзд» на служителів закону. Але цьому, на жаль, є доволі ґрунтовне пояснення.
Зовсім нещодавно житомиряни стали свідками доволі дивного мітингу під стінами облради – тоді працівники Обласного центру вертебрології (значна частина яких чомусь явно була неповнолітньою) активно відстоювали своє право працювати і працювати саме у приміщенні туристичної бази «Лісовий берег». Щоправда частина з обурених медиків чомусь тримали у руках плакати на кшталт: «Земля на Петровського наша!». Втім дізнатися у чому конфлікт і стосовно якої саме землі суперечка виявилося доволі складно. Та лишімо це на відкуп політичних сил, що організували акцію. Цікаво інше: як виявилося ніхто нікуди не виселяв Центр вертебрології, медикам, хворим та учасникам АТО нічого не загрожувало. Акція, як це часто стається, була фікцією та маніпуляцією окремих «поборників справедливості». Водночас диму без вогню, як відомо, не буває, тож редакція вирішила з’ясувати: звідки ж такі дме вітер?
Перш за все ми зустрілися із представником власника туристичної бази «Лісовий берег» – Дочірнього підприємства «Житомиртурист» ПрАТ «Укрпрофтур» адвокатом Романом Орєховим, який, відповідаючи на питання, надав доволі цікаві та, подеколи, навіть несподівані відповіді. Далі судіть самі.
Редакція: «Пане Романе, поясніть будь ласка, звідки виникла конфліктна ситуація навколо «Лісового берегу» та чому раптом постало питання виселення Обласного центру вертебрології з його приміщень?»
Р. Орєхов: «По-перше, зобов’язаний наголосити: питання виселення ніколи не поставало. ДП «Житомиртурист» розпочало претензійну роботу із власником Обласного центру вертебрології та реабілітації – Житомирською обласною радою та Управлінням охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації стосовно врегулювання орендних відносин, погашення заборгованості з орендної плати та укладення нового договору. На мою думку, цим скористалися представники певних політичних сил, які і спровокували протистояння, що вилилося у начебто «стихійний» мітинг медиків. Щось підказує, що працівників медицини в чергове використали із доволі брудною метою. Прикро від їхньої необізнаності та безправності».
Редакція: «Але ж факт судових суперечок з приводу «Лісового берегу» має місце? Прокуратура Житомирської області стверджує, що відстоює інтереси держави чи-то Фонду державного майна, судячись за майно турбази?»
Р. Орєхов: (сміється): «Прокуратура? Ви дійсно хочете знати суть проблеми? Впевнені, що зможете все це написати?»
Редакція: «Ми достатньо незалежні і, поки що в Україні діє свобода слова. Розповідайте, якщо маєте що!»
Р. Орєхов: (серйозно): «Гаразд. Коли так, слухайте. У 2011 році Пшонка (колишній генеральний прокурор України Віктор Пшонка, наразі переховується від кримінального переслідування у Росії – ред.) зі своїми посіпаками почали шукати джерела для додаткового збагачення. Таким джерелом стало майно Федерації профспілок України та створених ним товариств – ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ПрАТ «Укрпрофтур». Пшонка вирішив, що таке майно, а це сотні установ оздоровлення та туризму, що складаються із сотень тисяч квадратних метрів нерухомого майна у найкращих рекреаційних куточках України, мають стати власністю Фонду державного майна України. У подальшому їх мали (деякі встигли) прихватизувати та передати у власність афілійованих до сім’ї януковичів осіб. Задля того що б виконати цей план було задіяно всі без винятку прокуратури обласного рівню. Скрізь було направлено рознарядку: майно знайти, позови подати (зразки додавалися), відібрати та доповісти. Цікаво, що одночасно Пшонка вимагав від своїх посіпак повідомляти про всіх суддів, що наважилися цим посіпакам відмовити. З цього розпочалися майже сімсот справ у різних судах по Україні. Здебільшого за сумнозвісним принципом «вогнем і мечем», сучасними словами «через коліно».
У Житомирській області «на зуб» франтовським, чумаченкам та іже з ними потрапила туристична база «Лісовий берег», що належала ДП «Житомиртурист» від моменту її створення (ним, власне і побудована) – з 1974 року. Здається була ще «Лісова казка» у Коростишівському районі (майно ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»).
Схема була стандартною: позов до господарського суду, кілька дзвінків куди треба, документи – які треба, рішення і але-оп: ФДМУ – щасливий власник майна, до якого ніколи не мав щонайменшого відношення.
Тим часом туристичною базою «Лісовий берег» з 1993 року мирно та безспірно на умовах оренди користувалося Управління охорони здоров’я Житомирської ОДА, а після створення – Обласний центр вертебрології і реабілітації.
У 2011 році все змінилося. Центр вертебрології вирішив, що плати оренду більше не потрібно, влада затулила очі, прокуратура, як завжди, за чиїсь інтереси боролася, а ДП «Житомиртурист», потрапивши у безкінечні судові процеси почало звільняти працівників без виплати заробітної плати.
Вищий господарський суд України за скаргами ДП «Житомиртурист» двічі скасовував рішення Господарського суду Житомирської області та Рівненського апеляційного господарського суду у справі щодо «Лісового берегу» та повертав справу на новий розгляд. Здебільшого через те, що прокуратура навіть не спромоглася визначити яке саме майно вона хоче відібрати. Хочу та й годі.
За результатами останнього (третього) розгляду справи у 2016 році судом було постановлено рішення про відмову прокуратурі у позові. Що цікаво: Пшонки немає, а посіпаки живуть його ідеєю, щось такі намагаються відібрати. У мене таке враження, що наче чекають на повернення свого Темного володаря. І це все за кошт платників податків! Огидно просто!
Прокуратура не заспокоїлася, що не дивно, враховуючи хто саме лишився у її складі попри всі зачистки та люстрації, звернулася зі скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду. Останній у задоволенні скарги відмовив.
Прокуратура пішла далі – направила скаргу до Вищого господарського суду України. Навіть судовий збір близька 40 тисяч гривень сплатила. Та от халепа! ВГСУ повернув скаргу, як таку, що навіть не містить обґрунтування. Наразі розлючені захисники «державних інтересів», здається її вдруге направили.
Та скарги – скаргами, а туристична база «Лісовий берег» як належала ДП «Житомиртурист» так і належить. Ну, не вдалося пшонкам її відкусити!
Власник ніколи навіть на меті не мав Обласний центр вертебрології з території бази виселяти, але зголоситься: неможливо не платити орендну плату (на 2011 рік – 18 000 за більше ніж 6 000 кв.м. приміщень) протягом п’яти років. Ось і розпочалося листування, перемовини, суперечки тощо. Тільки медикам та їх пацієнтам це ніяк не загрожує».
Редакція: «Пане Романе, історія, звичайно цікава. Та невже прокуратура області настільки безпідставно вирішила просто відібрати майно профспілкових організацій? Чому саме у 2011 році?»
Р. Орєхов: «У 2011 році – бо януковичи вже на той час все, що можна було розікрали. Виникла потреба у нових джерелах збагачення. Пам’ятаєте мультик про антилопу: «Ще, ще золота!» Межігірря та їх утримання потребували грошей і, мені здається, чималих. А тут така нагода: у кожній області опричнина у вигляді прокуратури і повно профспілкового майна!
Якщо серйозно: ваші читачі не витримають моїх суто правових пояснень. Номер справи 17/5007/98/11, сайт Єдиного державного реєстру судових рішень – відкритий для всіх. Рішення господарського суду від 11 квітня 2016 року, постанова апеляційного господарського суду від 14 червня 2016 року. Хто захоче прочитати – особисто зможе переконатися у тім, що з вимогами прокуратури все зовсім погано. Там немає чого і коментувати.
Втім одне скажу: ще у далекому 1997 році, своїм рішенням від 20 січня, давно неіснуючий Вищий арбітражний суд України відмовив Фонду держмайна у задоволенні позову про відібрання майна у ПрАТ «Укрпрофтур» та його дочірніх підприємств. Та от тільки прокуратурі до таких «дрібниць» байдуже, вони ж не свої гроші витрачають, а платників податків».
Редакція: «Скажіть, а хіба подібні проблеми виникли лише у Житомирській області? Ви ж кажете, що було кількасот подібних справ?»
Р. Орєхов: «Не лише у Житомирській. У більшості випадків, на жаль, прокуратурі вдалося правдами – не правдами профспілкове майно відібрати. Частина його, більша до речі, вже давно у приватних руках. Частина просто знищена. Держава не спромоглася дати ради жодному об\’єкту, яким несподівано заволоділа. У деяких справах ПрАТ «Укрпрофтур» своє майно зміг відстояти, щоправда наче у кривавому герці, але зміг.
Та от тільки рано радіти платникам податків. Наразі за кількома скаргами ПрАТ «Укрпрофтур», його дочірніх підприємств та товариств, Європейським Судом з Прав Людини відкрито провадження, а скарги направлено Кабінету міністрів України. Ще низка скарг чекають на свою чергу, кілька наразі готуємо. У всіх цих випадках ідеться про порушення 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а відтак – рано чи пізно Україна буде змушена виплатити вартість відібраного майна його власнику. Здогадаєтеся самі за чий рахунок? Ажніяк не коштом заробітні прокурорів, що «її інтереси захищали»! Пересічний українець за своїх «захисників» розрахується. А вони знову чи-то до Росії, чи ще кудись тікатимуть.
Ситуація прикра і, на жаль, наразі просто безвихідна».
Редакція: «Чому так песимістично? Наче ж зміни до Конституції України прийнято? Новий закон «Про прокуратуру»?»
Р. Орєхов (сміється): «Народу ніколи не варто дозволяти владі себе обманювати – це дорого стає йому зрештою! Ви маєте рацію – новий закон «Про прокуратуру» майже позбавив прокурорів невластивої їм функції загального нагляду. Та от тільки ключове слово тут саме «майже». Так саме і нова редакція Конституції України – вона містить шпарини, що дозволяють прокурорам і надалі гратися у таких собі «господарів світу». Як казав Козьма Прутков: «Зріть у корінь!»
Редакція: «Чому стільки галасу навколо загального нагляду наразі? Невже це така проблема для суспільства?»
Р. Орєхов (сумно): «Загальний нагляд прокуратури – не проблема, це справжня трагедія. Навіть війна, у порівнянні з ним, дрібниця. Спробуйте зрозуміти: державою створено цілу купу різних установ, що здійснюють контроль і нагляд від її імені. Сільгоспінспекція, фіскальна служба, поліція, фінмоніторинг, екологічні, лісові, енергетичні, міграційні та ще безліч і безліч інших. Сукупний штат – несчіслений, повноваження – спеціальну вищу освіту треба мати, що б принаймні ознайомитися. Кожен з нас своєю копійкою цю зграю годує, годує, годує … А от совєти вигадали ще й загальний нагляд прокуратури: перевіряю кого хочу, коли хочу; чому хочу; чому не хочу, а перевіряю; хочу не перевіряю; знову хочу – перевіряю … . З будь-якого приводу, з будь-якої причини. Без будь-якої причини – також.
У такій системі стає моторошно коли призначають не тільки Генпрокурора, а просто місцевого навіть. Що вже й казати про ту посадову особу, що Генпрокурора призначає!
Вам це нічого не нагадує? Beck in USSA? З початку за ковбасою за 2,20, потім у чергу за телевізором, потім – 20 років кожному інакомислячому, а там 37-й рік і зовсім трішечки – виб’ємо мільйонів із десять голодом!
Це хворобливий рух! Ми живемо у ХХІ столітті, ми хочемо у Європу, у цивілізований світ. У такому світі прокурор це державний обвинувач у суді і ніхто більше! Годі знущатися із народу України!
У мене таке враження, що прокуратура наразі оговталася від шоку Революції Гідності, пір’я почистила та взялася за реванш. Не хочу бути пророком чи наврочити, та відчуваю: погано це закінчиться».
Редакція: «Щось зовсім моторошну картину Ви малюєте! Як це може стосуватися пересічної людини?»
Р. Орєхов: «Мені здається, що ви, як і будь-яка пересічна людина – не «з краю» і хата ваша також! Коли завтра вашому виданню чи звичайному ФОПівцю прийде запит від прокурора з вимогою «негайно надати все та повідомити про все» і це буде законно – мої попередні слова видадуться вам квіточками. І я б не хотів знову дивитися на те, як нещасні люди захищаються безрезультатно від цих «захисників». Щиро бажаю Україні, що б її прокурори робили свою роботу – доводили обвинувачення у суді, та мали відношення винятково зі злочинцями. Досить із нас радянщини!».
Редакція: «Чим та коли, на Вашу думку, завершиться ситуація навколо «Лісового берегу»? Адже Прокуратура Житомирської області розповсюдила прес-реліз про те, що боротиметься до переможного кінця і, мовляв, майно державі поверне?»
Р. Орєхов (із посмішкою): «Завершиться не сьогодні і не завтра – це факт. Проте завершиться мирно і спокійно. Центр вертебрології – де є там і залишиться. ДП «Житомиртурист» одержить свою орендну плату та нарешті розрахується з колишніми працівниками та борги з податків закриє.
А щодо прокуратури … буде боротися. Доки нарід її на місце не поставить. З приводу профспілкового майна колись спілкувався з одним із заступників Пшонки. Якщо б я хоч одну його обіцянку сприйняв, напевно б, вкоротив собі віку. А тепер, як у класика: «Иних уж нет, а те далече». Дякувати Богові, попри всі балачки та плітки, господарські суди в Україні значно більш освідченні та мудріші за прокурорів, а вирішуватимуть саме ці суди, тож …».
Редакція, звісно ж, може і не поділяти думки людини, з якою спілкувалася. Та от тільки ці думки несамохіть змушують загадатися: чи вдалося нам остаточно перемогти дракона? Чи мабуть все сталося за словами видатного українського поета Миколи Руденка:
Які стояли в царській охороні:
Драконами ставали голуби,
Як тільки опинялися на троні»?
