У середу, 21 червня, генеральний прокурор Юрій Луценко підписував і вносив до парламенту подання на п’ятьох нардепів, а саме – члена фракції “Блок Петра Порошенка” Борислава Розенблата, члена групи “Воля народу” Олеся Довгого, члена фракції “Радикальної партії” Андрія Лозового, а також членів “Народного фронту” Максима Полякова і Євгена Дейдея.
“Це все фальсифікація і якась фантастика. Вони мені інкримінують, що я хотів провести закон через парламент за хабар. Як я можу це зробити? Верховна Рада – це ж колегіальний орган”, – розповідав журналістам 21 червня в парламенті депутат БПП Борислав Розенблат.
На той момент депутат уже два дні роздавав коментарі про свою непричетність до хабара у 200 тисяч доларів, з яким затримали його охоронця в елітному київському ресторані “Три вилки”.
Але уже ввечері 21 червня колишній однопартієць по БПП, а тепер генпрокурор Юрій Луценко спрямував у Раду подання на зняття з Розенблата недоторканності, його затримання і арешт.
На те, щоб ухвалити таке рішення у генпрокурора пішов всього день. І коли прочитати подання САПу, то стає очевидним, чому у Луценка швидко зникли сумніви.
За останні два роки у Раді побувало уже чимало подань на притягнення депутатів до відповідальності, але такого масштабної, об\’ємної і скурпульозної фіксації злочину не було жодного разу.
Можливо, на це вплинула і співпраця НАБУ зі спеціалістами з ФБР, початок якої Артем Ситник анонсував ще минулого року.
Усі учасники “бурштинової схеми” були задокументовані, разом зі своїми співучасниками, усі їхні переписки, переговори і зустрічі записані і зняті на відео.
Більше того, усі купюри із понад 300 тисяч доларів, які начебто були отримані депутатами Розенблатом і його спільником з “Народного фронту” Максимом Поляковим, були переписані. Номери цих купюр місцями займають 8 сторінок літер та цифр у поданні прокуратури.
Загалом “бурштинова історія” Розенблата тривала з початку осені 2016 року до 19 червня 2017-го, і навіть у канцелярському описі слідчих читається як захопливий детектив.
Дійових персонажів у ньому кілька. Головна роль відведена самому Розенблату та еміратській компанії “Фуджейра”, яку в Україні представляла Сивокінь К. С.
Повного імені пані Сивокінь у тексті подання не наводиться. Як не вказано і те, чи саме вона була агентом під прикриттям, про якого на спільній прес-конференції розповідали керівники САП та НАБУ.
Проте, непрямі свідчення співпраці Сивокінь з детективами є. Як інакше вони отримали доступ до її листування, переговорів з Розенблатом, Поляковим та їхніми представниками, і головне змогли переписати усі номери усіх купюр.
На початку “бурштинової історії” разом з Розенблатом діє і Поляков. Саме стараннями останнього депутат БПП і познайомився з Сивокінь та її компанією. Перший епізод стосується хабаря у 15 тисяч доларів, який Поляков і Розенблат начебто отримали за реєстрацію в Раді правок до Податкового і Митного кодексів, які мали створити преференції з видобутку бурштину для компанії Сивокінь.
Для “великої” історії Розенблата ця ситуація була важлива тим, що за посередництва Полякова Борислав Соломонович познайомився з представницею “Фуджейри” Сивокінь. Від неї за наступні кілька місяців він отримає ще 285 тисяч доларів для себе та підкупу інших чиновників, суддів та прокурорів.
24 листопада, через два дні після реєстрації у Раді спільних законопроектів Розенблата і Полякова, “бппшник” влаштував особисту зустріч з Сивокінь у київському ресторані “Три вилки”. Тоді депутат отримав перші 7,5 тисяч доларів. Як і всі наступні рази, тоді гроші були передані через охоронця Розенблата.
Після тієї зустрічі, йдеться у поданні прокуратури, у Розенблата виник інший план, в який він вирішив залучити і еміратську компанію.
В кінці листопада 2016-го Кабмін прийняв постанову “Деякі питання реалізації пілотного проекту рекультивації земель лісогосподарського призначення, порушених внаслідок незаконного видобування бурштину”. Цей документ був покликаний розпочати відновлення лісових ділянок, які знищили стихійні копачі.
Слідчі переконують, що Розенблат, який обирався у Житомирській області, вирішив скористатися з цієї ініціативи Кабміну. Правда, зробити це особливим чином – вибити собі кілька ділянок на Житомирщині і зайнятись там видобутком бурштину, роблячи це під виглядом рекультивації пошкоджених ділянок.
Для експорту видобуту таким чином “сонячного каменю” в ОАЕ, Розенблат вирішив залучити компанію Сивокінь, з якою у нього уже була описана вище “історія успіху”.
Для реалізації свого задуму депутату необхідно було дві речі – дозволи від чиновників різних структур та гроші на купівлю цих дозволів. За задумом Розенблата, Сивокінь мала зареєструвати підприємство для видобутку бурштину і закупити йому техніку, а сам депутат – добитись виділення землі і дозволів на видобуток.
Перша зустріч, де Розенблат попросив у Сивокінь додаткові гроші для “вирішення питань” з Держгеонадрами та Держлісагентством, відбулась 1 грудня 2016 року у все тому ресторані “Три вилки”.
Після цього у депутата і представниці компанії “Фуджейра” відбулось ще кілька схожих зустрічей: 14 грудня у ресторані “Любимый дядя” на Паньківській, 20 грудня – у ресторані “Корона” на Пилипа Орлика, 22 грудня – в депутатському готелі “Київ” біля парламенту.
Врешті, 27 грудня у ресторані “Риф” на Шота Руставелі Розенблат повідомив Сивокінь, що як тільки згадана постанова Кабміну про рекультивацію буде опублікована, то він зможе включити в роботу і почати вибивати землю на Житомирщині та дозволи у київських структурах.
Окремо депутат заявив своїй “партнерці”, що “їй необхідно забезпечити наявність грошових коштів у загальній сумі близько 200 тис. дол. США, які має передавати йому частинами за його вказівкою, а також запевнив, що виключно за умови надання нею неправомірної вигоди створене підприємство матиме можливість видобувати та експортувати український бурштин на арабський ринок”.
Тоді ж було узгоджено, що Сивокінь зареєструє нову офшорну компанію, яка займатиметься видобутком бурштину в Україні. Така фірма була створена і зареєстрована в Україні 28 січня 2017 року із назвою “Укртехдобич” (код за ЄДРПОУ 41107156).
15 лютого у ресторані “Ронін” на вулиці Зоологічній Розенблат підтвердив Сивокінь, що через 60 днів створена нею компанія матиме контракт з “Укрбурштином” на поставку “сонячного каменю”.
Через кілька днів, 21 лютого, у ресторані “Веро Веро” на Іллінській депутат “в присутності свого охоронця та пособника у вчиненні злочину Адобаша В.В. повідомив, що Сивокінь повинна забезпечити наявність грошових коштів для організації процесу видобування бурштину в сумі близько 300 тисяч дол. США, які передаватиме частинами за його вимогою”.
Тоді ж було погоджено, що Сивокінь організує Розенблату зустріч з керівництвом своєї еміратської фірми для погодження деталей розподілу прибутку. Попередньо депутат розповів представниці “Фуджейри”, що 60% бурштину ітиме державі, а 40% вони продаватимуть за заниженими цінами в ОАЕ. Різниця в ціні експорту і реальній ціні має осідати на рахунках офшорки, яку створила Сивокінь.
Окремим пунктом “угоди” стало те, що 50% акцій в офшорній компанії мали бути записані на людину Розенблата.
23 лютого у Раді за співавторства останнього зареєстрували новий закон “Про особливості виробництва та обігу дорогоцінного каміння органогенного утворення”, який, за даними слідства, помічники Розенблата узгоджували з Сивокінь.
Того ж дня у “Трьох вилках” Розенблат попросив у “партнерки” перші 10 тисяч доларів для “вирішення питань” з Держлісагентством щодо виділення ділянок для видобутку.
Цю суму у тому ж ресторані депутат отримав наступного дня через свого охоронця Адобаша.
Пізніше Розенбалт в ході численних зустрічей з Сивокінь, всі з яких задокументовані слідчими, отримав:
– 20 тисяч 14 березня на вирішення питань з Держгеокадастром, який не хотів визначати межі ділянок;
– 55 тисяч у різні дні для житомирських прокурорів і суддів, які мали відібрати дозволи на видобуток бурштину у компаній-конкурентів, які працювали на визначених Розенблатом ділянках у Житомирській області.
21 квітня у все тих же “Трьох вилках” юрист Розенблата передав Сивокінь копію паспорта Олени Розенблат (сестри депутата) для включення її до складу засновників офшорки, на яку мали виводись зароблені гроші. А 17 травня там же отримав від “партнерки” витяг про реєстрацію “спільної” компанії.
Оскільки підписання угоди з “Укрбурштином” затягувалось, Розенблат запропонував Сивокінь купити ділянку на 30 га у Житомирській області, для якої він начебто може дістати дозвіл від Держгеонадр та Житомирської облради. Ціна питання – 200 тисяч доларів.
9 червня в елітному ресторані “Тургенеф” на Львівській площі Сивокінь заявила Розенблату, що погоджується на його останню схему і готова принести 200 тисяч. Зустріч була призначена через десять днів, 19 червня на 15 годину у ресторані “Три вилки”.
При передачі згаданих 200 тисяч НАБУ і затримало охоронця Розенблата. Самого депутата, який так само був у ресторані, детективи не могли – для цього їм треба дозвіл Верховної Ради.
І при всьому бажанні, після публікації такої доказової бази, яка є на Розенблата, навіть спроба однопартійців захистити свого колегу-хабарника може викликати небувалу суспільну реакцію.
Всі розмови про “не вистачає доказів” цього разу навряд чи пройдуть. Зокрема тому, що сам перелік доказів, у поданні на Розенблата займає кілька сторінок.
