12 вересня відбулася всеукраїнська прем’єра українсько-італійського фільму «IZI», а вже наступного дня творча група приїхала до Житомира, де презентувала стрічку в кінотеатрі «Україна». Режисер і сценарист Андреа Маньяні розказав, як йому працювалося з українськими акторами і що житомирське морозиво «Ескімос» неймовірно смачне.
Яка була початкова ідея фільму?
Я хотів розказати історію про чоловіка, який колись був визнаним і швидким, бо займався гонками, а потім через прикрість втратив роботу, впав в депресію і став дуже повільним. Історію про зміну людини – навіть якщо ти впав, ти можеш піднятися. От і мій герой міняється під час своєї подорожі, на яку його штовхає брат – він погоджується відвезти труну українського заробітчанина з Італії до України. Я мав такий момент в житті – падіння, але мені пощастило змінитися. І частково це пов’язано з тим, що я приїхав до України. У вас чудова країна, ви навіть не усвідомлюєте наскільки.
Чому ви вибрали Україну для зйомок свого фільму?
Не я вибирав, вона мене вибрала! Я проходив доопрацювання свого сценарію на одному з грецьких островів в далекому 2010-му році. І там познайомився з двома чарівними українськими продюсерами, Олегом Щербиною і Юлією Чернявською. Їм так сподобалося те, що я написав, що вони захотіли, щоб я знімав в Україні, а не як було до це передбачено, в Сербії. Я поїхав подивитися, що ж там такого особливого, і був абсолютно захоплений. Ми їздили львівською, тернопільською та івано-франківською областями, їздили по Карпатах, і я був в захваті. А оскільки Олег і Юля наполягали, я поміняв місце подій в сценарії, переписав деталі та адаптував пригоди мого героя до нових обставин. Так проект став українським.
Підзаголовок вашого фільму звучить так: сприймай легше. А як було знімати в Україні, легко?
Та ви що? Це було схоже, що я сам потрапив у фільм. Наприклад, одного разу нам був потрібний кінь. А я чув, що є спеціальний, карпатський кінь. Ми його шукали не знаю скільки, я вже змучився чекати, але – таки знайшли. А його ж потрібно було перевезти з одного місця, де він був, до іншого, де ми знімали. Ми підводимо його до машини, намагаємося завести всередину, а він не йде, хоч трісни! А час спливає, за кожну годину ми втрачаємо гроші! А кінь не рухається. Тут нам говорять, що він в депресії. А за сценарієм у нас в депресії головний герой… Врешті ми заштовхали цього депресивного коня на машину, і тут в нього почали роз’їжджатися ноги, бо підлога підводи виявилася покритою льодом. Кінь – рже, рветься, машина ходить ходуном… Я вже й не пам’ятаю, як ми прибили до підлоги дерев’яні направляючі, через які ноги коня опинилися ніби в рамках.
А це правда, що ви їли морозиво нашої місцевої фірми?
Ну, ми не вибирали якесь конкретне морозиво. По сценарію, єдине за що герой міг заплатити в їдальні, куди потрапив випадково, це за морозиво. Мені було все одно, бо я ж не знав, яке треба, а от адміністраторам найбільше подобалося «Рудь-Екскімос». Вони його купили, і актор Нікола Ночелла був в захваті від нього. Але він міг пошкодувати про своє рішення, бо якщо ви гадаєте, що ми обмежилися лише однією порцією, то помиляєтеся: потрібно було з’їсти морозиво, але ж нам потрібно багато ракурсів: крупний план, загальний, під кутом і так далі. Тобто загалом було 6-7 планів. Він їв правильно, як справді голодний і зі смаком, ми нічого не перезнімали, але ж кожен раз морозиво потрібно було з’їдати наполовину… Шкода було викидати другу половину, тому я доїдав за Ніколою (сміється).
У фільмі є момент, коли труну забирає річка і головний герой біжить за нею, а потім стрибає в воду. Як ви вмовили актора на таке, адже на прес-конференції Нікола казав, що це було в березні місяці?
Так, це екстремальний момент. І справді, ми знімали в березні, а в карпатських річках температура в березні трохи більше нуля. І акторові ми не казали, що йому потрібно зробити, аж до останнього дня. Врешті, коли ми про це розповіли, а він перестав кричати, проклинати нас і посилати далеко-далеко, ми пояснили: стрибати буде каскадер, а йому потрібно лише плисти поруч з труною. Він вдяг гідрокостюм – дарма, що ми шукали його розмір на половині України, – і час від часу заливали йому за комір теплої води. Але на скільки цього може вистачити? Він синів, знов нас проклинав, але продовжував працювати. Потім, після зміни, заснув і проспав 12 годин… Гадаю, це через те, що багато енергії витратив на прокльони в наш бік.
Одну з важливих ролей у фільмі грає український актор Остап Ступка. Як він вписався у вашу команду і як вони разом з Ніколою «зігралися»?
Чудово! Я дуже люблю Остапа, він був неймовірним з першої проби, і з першого дублю. В нього невелика роль, але дуже, дуже важлива – він грає греко-католицього священника, до приходу якого забігає Ізі, і саме з ним Ізі вперше за весь фільм говорить. І розказує йому історію свого життя. І це при тому, що вони не розуміють один одного: Ізі говорить італійською і не знає української, а герой Остапа – українською, лише часом щось додаючи по-латинські. Як і в сценарії герої, так і в житті актори, Остап і Нікола, чудово зійшлися. Випили по чарці, і стали ще рідніші!.. Там у фіналі є епізод, коли Нікола приходить на поховання і йому дають випити чарку за упокій, він випиває і – його герой падає. Так от: це була калганівка, і насправді Ніколі вона дуже сподобалася.
Фільм уже два тижні йде в Італійському прокаті, і йде з успіхом, про що пишуть всі наші сайти. Через що це і як італійці сприймають через фільм Україну?
Ну, успіх у глядачів можна пояснити тим, що комедія незвичайна. Це не та класична комедія, до якої всі звикли і вже встигли від неї втомитися. Ми зробили драматичну комедію, коли сміх проходить крізь сльози. Люди впізнають себе, в якийсь момент вони асоціюють себе з героєм, співпереживають йому, хтось ставиться до нього як до дитини, хтось – як до жертви обставин, а хтось – як до неймовірного везункчика. Словом, героя можна полюбити, ще й тому, що він не примушує реготати. Він викликає посмішку і співчуття. А італійцям таке подобається. Крім того, ми місяць їздили в промо-турі по всій Італії, де фільм іде в 35 містах. І кожен раз, ми робили шоу – всі були раді побачити наживо тих, за ким тільки що спостерігали на екрані. І, до речі, через позитив фільму, італійці в позитиві бачили й Україну. Як дивну, містичну, але захоплюючо красиву країну, в якій можуть відбуватися дива. Бо мій фільм – це своєрідна казка, і вона дає надію, радість, хоч ця радість і не абсолютна.
А як з промо-туром в Україні?
Ну, як бачите, ми сьогодні у вашому місті! Більше того: саме з Житомира ми почали свій тур. І навіть ще більше – я знаю, що Юля і Олег, за два місяці знову сюди приїдуть – з прем’єрою вже нового українського фільму… 15-го вересня ми будемо робити прем’єру у Львові в кінотеатрі «Планета–кіно», 16-го – в Івано-Франківську в «Люм’єрі», 18-го – в Чернівцях в «Ефекті», 19-го – в Тернополі в «Сінема Сіті». Від нас будуть їхати актори в Запоріжжя. Але загалом фільм виходить в 50 містах України. Це більше, ніж в Італії, бо все ж це фільм більш український. Ну, повірте мені, італійцю, ну не має такого звичаю у нас, щоб людину від переохолодження відігрівали в чані, який стоїть на вогні!
