Нам, хто хотів би жити в країні можливостей і в такій Україні, в якій хотілося б жити, дають зрозуміти в різний спосіб: «Ви тут не потрібні. Їдьте, так буде краще для всіх».
Система, яка працює на ресурсне самовиснаження, нам натякає, говорить, погрожує: тікай звідси. Якщо виїдуть усі, хто для неї неприємний, то її самовбивчий колапс наблизиться швидше.
А якщо не виїдуть, то Система спізнає новий Майдан. Він буде сплетений у найжорсткіший та найдивніший спосіб. На нього вийдуть ті, з кого тягнуть останні соки й хто не хоче думати, а хоче їсти, споживати й щоби ним опікувалися. Ті, хто не втратив почуття гідності, вміє заробляти на себе і ніяк не розраховував, що у постмайданний період чиновницьке бидло й надалі диктуватиме їм, що робити. І нарешті, це ті, хто був на фронті й не розуміє, не ЩО, а КОГО саме він захищав. Для фронтовиків країна — святе поняття. А от усі ці політикани-чиновники-депутати різних ґатунків — бидло. І це бидло дозволяє собі плювати в очі захисникам.
Нас хочуть позбутися. Ніби ми зайві на цьому «святі життя». Якщо дотримуватися логіки, то треба їхати, бо сподівання вичерпані. Якщо слухати серце, то треба лишатися…
