Володимир Векслер – фахівець з проблем прискорення заряджених частинок, фізики високих енергій і космічних променів. Винахідник мікротрона і синхрофазотрона, “принципу автофазування”, електронно-ядерних “злив”, співавтор відкриття антисигма-мінус-гіперона. Автор визначень “фазові коливання”, “синхротрон”, “фазотрон”. Існує науковий термін “автофазування Векслера”.
Як здолав “нездоланний” бар\’єр
Наш земляк Володимир Векслер (народився в Житомирі 19 лютого 1907 року), здобувши в 24-річному віці вищу освіту, пов\’язав свою роботу з ядерною фізикою.
Працюючи в Фізичному інституті ім. Лебедєва (Москва), брав участь у наукових експедиціях на Ельбрус і Памір. Де й відкрив нове явище – електронно-ядерні “зливи”, з яких йому б “капнула” Державна премія СРСР. Якби над житомирянином не виникла “парасолька” в образі академіка Миколи Добротіна. Результат: перший залишився “сухим”, а другого урочисто окропили шампанським…
Втім, до цих подій Векслер, зайнявшись проблемою руху важких заряджених частинок, винайшов поетапно:
фазотрон (пристрій, у якому магнітне поле однорідне та постійне в часі, а його частота змінюється),
мікротрон (прискорювач зі змінною кратністю),
синхротрон (резонансний циклічний прискорювач).
А пізніше брав безпосередню участь у виявленні невідомої до цього елементарної частинки – антисигма-мінус-гіперона, яка існує лише одну десятимільярдну частку секунди, і “червоних” антипротонів.
І все ж зоряною годиною для вченого слід вважати відкриття ним принципу автофазування (1944 рік), що дозволило внаслідок підвищення енергії на прискорювачах одразу в чимало разів, подолати т.зв. релятивістський бар\’єр, який багато років вважали “нездоланним”. Це стало початком сучасної фізики елементарних частинок.
Під керівництвом житомирянина побудований перший у світі синхрофазотрон, у роботі якого використовували принцип автофазування (1957 рік). Упродовж трьох років він залишався найпотужнішим у світі і, по суті, став прототипом знаменитого Великого адронного колайдера.
Відтоді ім\’я Векслера назавжди пов\’язано з розробкою інноваційних методів прискорення елементарних частинок. Багатозначна деталь: функціонування всіх найбільших “-тронів” і тепер забезпечує принцип автофазування.
Американець запатентував винахід першим, але…
Принцип автофазування Векслер відкрив, як ми писали, в 1944-му. Яким же був його подив, коли за кілька місяців журнал “Physical Review” опублікував повідомлення про те, що цей закон запатентував американець Едвін Макміллан. Зухвалий плагіат?!
Житомирянин звертається з листом до редакції. І отримує відповідь самого винуватця. Той написав: “Моя неувага до Вашої роботи була ненавмисною і, дізнавшись про неї, я хотів би підтвердити, що Ваше відкриття передувало моєму”.
А коли в 1963-му обом присудили премію “Атом для миру”, Векслеру надіслав вітальну телеграму президент США Ліндон Джонсон, зазначивши: “Я знову переконуюся в міжнародному характері та мові справжньої науки. Її цілі і методи… не знають політичних кордонів. Це проявляється в практично одночасно зробленому Вами і доктором Макмілланом відкритті”…
Нобеля не отримав через “таємність”
Векслера п\’ять разів висували на Нобелівську премію з фізики. Причому не тільки з ініціативи радянської Академії наук, а й за поданням вчених зі Швеції, США і Великої Британії. На жаль, житомирянин так і залишився багаторазовим номінантом, не отримавши “Нобеля”, якого, безумовно, заслужив своїми винаходами. Це сталося насамперед тому, що СРСР, керуючись міркуваннями таємності “атомного проекту”, відмовлявся надати відповідні документи.
До речі, деякі колеги Векслера запевняють, що на найвищу нагороду вихідця з України номінували не п\’ять, а 9 (!) разів.
Однак документальних підтверджень у відкритому доступі поки не з\’явилося – вони могли бути засекречені.
Наш земляк – не тільки академік АН СРСР, він ще й почесний доктор празького Вищого технічного училища.
Ім\’я нашого земляка носять вулиці в Житомирі, Одесі, Дубні та навіть CERN (містечко Європейського центру ядерних досліджень, на базі якого і був створений Великий адронний колайдер поблизу Женеви, Швейцарія).
Векслер помер 20 вересня 1966 року після третього інфаркту. Йому не було ще й 60-ти…
