Авторизація
Імя користувача :
Пароль :
Відновити пароль!
Убийство Павла Шеремета и культ величия арийской расы
Убийство Павла Шеремета и культ величия арийской расы

Накануне состоялся брифинг, на котором...

  • Убийство Павла Шеремета и культ величия арийской расы
    Убийство Павла Шеремета и культ величия арийской расы

    Накануне состоялся брифинг, на котором...

  • Зеленский - как кот, который катается на гирляндах новогодней елки
    Зеленский - как кот, который катается на гирляндах новогодней елки

    Он хватается за все сразу,...

  • Бійці КОРДу Житомирщини в одному з сіл Київської області затримали осіб, які напали на будинок підпр ...
    Бійці КОРДу Житомирщини в одному з сіл Київської області затримали осіб, які напали на будинок підпр ...

    Усі вони непрацюючі раніше судимі...

  • Не верю
    Не верю

    Шеремет - не сакральная жертва,...

Новини
ДИРЕКТОР ЖИТОМИРСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ГІМНАЗІЇ №23 ІГОР БАРАНОВ: «ДИТИНА МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ»
ДИРЕКТОР ЖИТОМИРСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ГІМНАЗІЇ №23 ІГОР БАРАНОВ: «ДИТИНА МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ»
15 листопада 2019
Ігор Олегович Баранов - новий директор міської гуманітарної гімназії № 23 імені Михайла Очерета, який зовсім нещодавно здобув собі цю посаду, випередивши на конкурсі двох інших кандидатів. Чи не наймолодший у Житомирі серед керівників навчальних закладів, амбітний, із сучасними поглядами на освіту Ігор Олегович розповів сайтові Житомир-Онлайн про своє бачення розвитку однієї з найкращих шкіл міста.

ДИРЕКТОР ЖИТОМИРСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ГІМНАЗІЇ №23 ІГОР БАРАНОВ: «ДИТИНА МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ»

Ігор Олегович Баранов


- Ви виграли конкурс на посаду директора 23-ї гімназії. До речі, як проходив конкурс?

- Я йшов на конкурс і розумів, що є претенденти, які можуть виграти, тому я собі планів жодних не будував. Навіть презентацію на другий тур не робив, поки не дізнався результати першого туру відбору.

Було всього чотири етапи, у перший день два і у другий день два. Перший етап в себе включав тестування – туди входили питання з шести законів: Конституція, Закон про освіту, Закон про загальну середню освіту, Концепція Нової української школи, Закон про протидію корупції і про місцеве самоврядування. Другий етап – це ситуативні питання - ці питання для учасників вибиралися шляхом жеребкування. Кандидат мав відповісти на одне питання по освіті і на одне по знанню КЗПП (Кодекс законів про працю України).

Потім ще була презентація перспективного плану і туди ж входили відповіді на питання.

За рахунок того, що на тестуванні я набрав найбільше балів, вийшло так, що я випередив інших кандидатів.

Я був готовий до програшу, у мене були сильні конкуренти. Але ми були в рівних умовах.

Про мою перемогу кажуть різне, що я якось з кимось домовився, що я викладаю у дітей, батьки яких входили до складу комісії, але батьків з комісії я не знав до конкурсу, їх дітей я не знав і у них не викладав.

Я не зважаю на це все, у мене є про що думати.

А взагалі сам конкурс дуже класний.


ДИРЕКТОР ЖИТОМИРСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ГІМНАЗІЇ №23 ІГОР БАРАНОВ: «ДИТИНА МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ»

Кандидати на посаду директора гуманітарної гімназії №23: Юрій Черняк (учитель фізики гімназії №23), Ігор Баранов (учитель інформатики Житомирської гімназії № 23), Наталя Андрійчук (викладачка ЖДУ імені Франка, кандидатка педагогічних наук та членкиня Вченої ради університету)


- Чи мали Ви перевагу в тому, що викладаєте у гімназії?

- У мене була, можливо, перевага лише в тому, що я був секретарем тендерного комітету гімназії і розумію усі фінансові моменти. Але ж витрати закладу - Це відкрита інформація і не думаю, що вона якимось чином вплинула на результат конкурсу.

Мої колеги та батьки гімназії на знайомстві із закладом побачили мене з іншого боку – не як вчителя інформатики, а як можливого майбутнього керівника. Офіційно це не оцінювалось, але, думаю, це теж могло вплинути на їх вибір.

У мене немає досвіду керування в державних структурах. Звісно в мене були проекти, які я організовував, якісь комерційні моменти, але я розумію, що тут своя специфіка.


- У Ваших стосунках з колегами щось змінилось після здобуття Вами посади директора гімназії?

- Всі розуміють мою нову посаду, але всі так само бачать, що я не змінився. До речі, я це обіцяв на презентації, що не буду грати роль того, ким я не є. Посада не має змінювати людину. Це просто додаткові зони відповідальності.

Кардинально нічого не змінилося, єдине, що навантаження стало ще більше.

- До речі, ви будете поєднувати директорство з викладанням?

- Так, я собі залишив дев’яті класи.

- Розкажіть про себе. Ви не з Житомира, але вже активно долучилися до громадського життя міста…

- Я приїхав сюди з Луганська у 2014 році, коли там почався розпал бойових дій. Маючи вагітну дружину, ми вирішили виїхати, бо розуміли, що далі там перебувати не можна. Ми буквально встигли на один з останніх потягів, бо після того, як ми поїхали, за декілька днів залізничний вокзал зачинили. Потім вже з Луганська нічого не їхало. З собою змогли взяти лише документи і одну валізу речей.

Спочатку ми приїхали до Коростишева, бо нам сказали, що там є табір для переселенців. Звісно, умов там ніяких не було. Кілька місяців були дуже важкими – це окрема розмова, про яку можна спілкуватися декілька днів, бо, дійсно, там дуже багато було пережито…

Коли вже підходив термін народжувати, я зрозумів, що в таких умовах буде неправильно народжувати і виховувати дитину. Найближче, що було до Коростишева, це Житомир. Тому, маючи деякі збереження та з допомогою батьків, ми переїхали до Житомира на зйомну квартиру.

Пологи були складні, мав знаходитися біля дружини й дитини, почав шукати віддалену роботу. Працював віддалено аналітиком на компанію, яка займається розробкою ігор. Потім, коли ситуація покращилась, зателефонував в Департамент освіти, спитав, де є вакансія інформатика і мені запропонували 23-тю гімназію.
У той же день пройшов співбесіду, мене взяли. Це було 5 листопада 2015 року. А вже 8 листопада 2019 мене оформлено як директора. Для мене за 4 роки це дуже неочікуваний кар’єрний стрибок. Трішки навіть не віриться, що я все це зміг.


ДИРЕКТОР ЖИТОМИРСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ГІМНАЗІЇ №23 ІГОР БАРАНОВ: «ДИТИНА МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ»


- Вже відчуваєте себе житомирянином?

- Звісно, повністю не можна себе відчувати тим, ким ти не є. Але, якщо брати усвідомлення того, до чого ти причетний, то можна сказати, що я себе усвідомлюю житомирянином. Всі дії, які я роблю, пов’язані з Житомиром.

Спочатку, коли я приїхав, я тут будував себе з нуля. Мене тут ніхто не знав, у мене не було тут друзів, родичів, нікого. Мені з нуля потрібно було будувати тут все те, що я будував десятки років у Луганську. Це було завдання на витримку, бо як швидко показати, що ти вмієш робити, як ти вмієш це робити, як ти мислиш і все інше. І треба було, щоб люди це сприйняли нормально, бо, на жаль, є певні стереотипи щодо переселенців, через що я не сильно розповсюджувався, звідки я, хто я і так далі.

Просто приїхав й брався за все, що тільки можна.


Потім, коли вже професійно певних моментів досяг, почав розширювати зони своєї праці – на громадську діяльність, на виступи, засідання і так далі.


- Розкажіть про свою родину.

- У всіх моїх успіхах велика заслуга це моя сім’я. Для себе я б цього всього не робив – мені достатньо елементарного. Маю дружину і двоє дітей (сину рік і доньці 5 років), які мене тримають в тонусі.

Батьки мої згодом теж виїхали з Луганська, зараз живуть у Києві. Знімають під Києвом житло, живуть разом з моєю сестрою, її чоловіком і ось недавно племінник народився. Тато пенсіонер, мама не працює, сестра в декретній відпустці, поки працює лише чоловік сестри.
У Луганську залишились дідусь з бабусею.


- А як у нас в Житомирі ситуація з переселенцями?

- Дивно чути «експертні» думки стосовно переселенців: що вони мають робити, що вони не мають робити… Я зараз не кажу за всіх переселенців, кажу особисто за себе.

Виплати, передбачені Законодавством, у нас є, їх вистачає на погашення комунальних послуг. Але ж є ще і оренда квартири, яка є дорожчою за комунальні послуги, є ще інші проблемні моменти. Люди не розуміють, що для нас навіть елементарна побутова незручність стає дійсно проблемою гігантського масштабу. Наприклад, захворіла дитина, немає бабусі, яка б з нею посиділа, чи ще щось подібне. Дякую колегам та випускникам, які нас виручали, й тоді, коли дружина народжувала вдруге і мені треба було бути на пологах, а вони вже погляділи нашу першу дитину.

Для інших людей, це, можливо, й не проблеми взагалі, а ми тут одні…

Обурюють деякі розмови людей про переселенців… Ось я переселенець, я працюю, я знімаю квартиру, але в когось немає такої змоги… Я пів зарплати витрачаю на квартиру, не скажу, що живу «в шоколаді» фінансово. І це ще в додаток до того, що права в нас з вами теж різні.


Переселенці теж є різні, хтось працює, хтось не хоче працювати. І це не залежить переселенець ти чи ні – такі люди є скрізь. Це треба розуміти і ставитись до цього нестереотипно.

Але, навіть, якщо ти працюєш і викладаєшся на двісті відсотків, цього, на жаль недостатньо для нас.

Тут, мабуть, помилка більше не з боку місцевої влади чи місцевих людей, а в такі рамки поставлена держава. Навіть ставлення до атовців не завжди правильне. А чому так? Тому що, якщо називати все своїми іменами, то ті ж «атовці» – це ветерани війни, і якщо їх називати «ветеранами війни», то відношення до них буде інакшим. Якщо нас називати не «переселенцями», які приїхали і просто пристосувалися до місця, а називати, як є, «біженці», то це вже теж буде інше сприйняття. Але саме в рамках сприйняття назв виходять такі моменти.



- Чим Ви займаєтеся у вільний час?

- Сплю. Насправді вільного часу майже зараз не маю. Маю один вихідний, і то не завжди він буває вихідним, проводжу його із сім’єю. Навіть свій День народження у цьому році я не святкував з родиною – був головним суддею у Києві на змаганнях з робототехніки.

- Ви можете стати успішним програмістом – Ви увійшли в топ-50 фіналістів національної премії Global Teacher Prize Ukraine. Ви єдині з Житомирської області, хто увійшов до півсотні фіналістів.
Коли Ви вирішили стати вчителем? Чи мріяли стати директором?


- Директором ніколи не мріяв. Стосовно вчительства, це відбулося по закінченню школи. Я пішов вчитися на другому курсі директорка тієї школи, яку я закінчив, запросила мене працювати. До речі, я не педагог за освітою, вчився по комп’ютерних науках, по робототехніці.
Мені треба живе спілкування. Я хочу бути долученим до майбутніх змін в країні. Навіть у моменти, коли було важко фінансово і я йшов у комерцію, я все одно лишав собі години у школі.

Мабуть, дуже важливу роль зіграло те, що коли я прийшов в школу вперше, мені дали початкові класи. Далі перейшов на середні, старші класи.


ДИРЕКТОР ЖИТОМИРСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ГІМНАЗІЇ №23 ІГОР БАРАНОВ: «ДИТИНА МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ»


- Ви заснували свою освітню громадську організацію “EducationUp”. Чим займається ця організація? Чи буде вона задіяна до освітнього процесу гімназії?

- На сьогодні я переклав роботу по організації на заступників. Я розумію, що, якщо я зараз займатимусь усім, то я не зроблю нічого, тому зараз я всі сили кидаю на директорство, організація поки окремо. Як тільки трішки розвантажусь, тоді буду долучатись до роботи в “EducationUp”.
До сьогоднішнього дня ми працювали спільно з іншими організаціями, своїх проектів ми не робили. Маємо вже багато підписаних меморандумів, пов’язаних з освітою, які ми будемо виконувати. У нас є меморандум, підписаний з музеєм космонавтики, агенцією регіонального розвитку житомирської області про розвиток дуальної освіти в Житомирській області.


Маємо проект спільно з миколаївською організацією, до якого будемо залучати нашу гімназію, по шкільному самоврядуванню, але не формальному самоврядуванню, де діти насправді ніяких рішень не приймають, а як реально ці самоврядування можуть працювати. Хочеться учнівський орган вивести на рівень того органу, який теж вносить свої рішення і пропозиції. Над цим будемо працювати.

- Ви здобули посаду директора гімназії в досить молодому віці. Чи готові ви до можливого тиску з боку представників місцевого самоврядування та батьків дітей, які навчаються у гімназії, адже 23-тя гімназія це центральна гімназія Житомира, у якій навчаються також дітки впливових та багатих людей міста, через що до цієї гімназії завжди прикута особлива увага?


- Я людина проста. Я розумію, що у кожного свої думки, я готовий з усіма розмовляти, кожного вислухати. Мої рішення, звісно, мають бути виважені. Треба розуміти, наскільки чиїсь бажання є реальними, а не просто забаганками.
Працюватиму над налагодженням контактів і з місцевою владою, і з батьками в тому числі. Якісь спільні консенсуси, звісно, будемо шукати.

Я людина, яка пройшла через багато чого, тому такі моменти навряд чи мене злякають.


- Як Ви ставитеся до Нової української школи? 23-тя гімназія повністю підтримує усі нововведення освітньої реформи? Чи продовжуватимете деякі «старі» традиції?


- Нова українська школа – це добре започаткування тієї системи, яка вже існує, яка себе виправдала. Звісно, у нас вона адаптована під нас, бо різні менталітети і різне сприйняття цього всього. Але це є правильним рухом. Ми маємо розуміти, що світ змінюється, діти вже не ті, як були ми, наприклад, моя донька в три роки з телефоном краще справлялася, ніж я в дванадцять. Тому, тут треба більше робити нахил на дітей, дивитися на те, що вони потребують.
До всього має бути здоровий підхід. Є ігрові зони для активного відпочинку та ігор, є творчі зони для реалізації творчого потенціалу та багато іншого, а також забезпечення дидактичними матеріалами.

Немає меж найкращому, але те, що є, я вважаю, достатнім, щоб дитина була задоволена своїм навчанням.

Сподіваюсь, що НУШ принесе свої результати в середній і старшій школах.


- До речі, як Ви вважаєте, а чому з появою ЗНО, більша частина житомирських школярів змушені займатися додатковими заняттями з репетиторами, бо отриманих знань у школі їм не вистачає для того, щоб мати достатні бали для вступу до вищих учбових закладів. І це проблема не лише сільських шкіл, а й закладів обласного рівня, ось і в 23-й гімназії, наприклад, теж такі події мають місце, хоча це учбовий заклад вважається досить високого рівня?

- Тут проблема більш комплексна. Звісно, що дитина має отримувати усі знання під час уроку. Але в наших реаліях, коли класи перенаповнені - по сорок дітей у класі, і в кожного свій характер і є певні рамки, в які вони поставлені, є також вимоги зі сторони батьків.

Це глобальна проблема, у якій є провина усіх, хто задіяний в навчальному процесі. Якщо взяти, наприклад, підхід батьків до навчання своїх дітей за кордоном, то він там виглядає абсолютно в інакшому. Ми досі маємо цей радянський порівняльний підхід, коли Вася краще читає, ніж Петя і починається накручування: «ти маєш бути кращим», нав’язування того, що ти маєш бути відмінником з усіх предметів…

- Але якщо учень не отримає необхідних знань, він не набере достатніх балів на ЗНО і не вступить до вищого учбового закладу, в результаті не отримає вищої освіти…

- Дитину заганяють в такі рамки, що вона має «пахати», щоб мати високі оцінки з усіх предметів. А ще ж додатково навантажують гуртками, на які діти не завжди ходять добровільно і з радістю.

З дитини роблять ідеального робота, який має все знати і вміти. А зараз діти мають слабшу психіку, ніж раніше. Таким напором можна просто зламати дитину і відбити взагалі у неї бажання навчатися. У мене були такі діти, у яких була повна апатія до навчання, мені треба було витрати рік, щоб вивести їх з цього стану.

Нас теж ставлять у рамки: якщо діти у навчальному закладі погано здають ЗНО, то це мінус рейтингу закладу. Ми в свою чергу кажемо батькам, що треба результат, батьки зі свого боку тиснуть на своїх дітей, бо, по-перше, це обличчя батьків, по-друге, «підеш в армію» чи «вулиці підмітати». Починається нагнітання.

За кордоном є тестування серйозніші, ніж наші ЗНО. Але у Великобританії, наприклад, підхід батьків до навчання дітей не порівняльний, а розрахований на прогрес. Якщо дитина в першому семестрі отримує два бали з предмета, батьки кажуть: «Ок, погано, але нічого страшного. Продовжуй навчатися – у тебе все вийде». Якщо в другому семестрі ця ж дитина отримає вже два з плюсом, то батьки вже радіють, бо є прогрес. У нас би в обох випадках дитину сварили б.
Дитина має розуміти, що вона не повинна бути ідеальною. Вона просто має для себе щось обрати і до цього йти. І якщо вона щось обирає, то це не будуть всі предмети, а конкретно ті, які їй потрібно і вже там вона зможе отримати круті бали.

Я знаю особисто дітей, які без жодних репетиторів здавали ЗНО майже на 200 балів. Це діти, які розуміли важливість вивчення необхідного предмету, і на них постійно не тиснули.


Не можуть всі бути відмінниками, всі з вищою освітою і всі бути тільки керівниками. Ми маємо розуміти, що таланти в усіх різні. Це все настільки індивідуально, і я сподіваюсь, що ми колись прийдемо до того, коли ми будемо розкривати потенціал дитини, а не нав’язувати їй те, що є.


- Питання, яке хвилює усіх батьків та дітей 23-ї гімназії – аварійна будівля старої школи. Через цю проблему зараз діти змушені навчатися фактично у три зміни, класи переповнені... Як збираєтеся вирішувати це питання? Чи є можливість вирішити його найближчим часом?


- Насправді зміни дві. Ми є заручниками бюрократії. Ми не можемо просто так сказати «я хочу і все». Будівля була визнана аварійною. І на сьогодні казати, що все залежить тільки від мене, або тільки від Департаменту, або ще від когось…

Системно ми над цим працюємо, збираємось і ще будемо збиратимемося з цього приводу. Усі сторони працюють над тим, щоб хоча б частково, але відновити там навчання.

Звісно, це не прибере у нас дві зміни, тому що ми маємо розуміти, що у нас на сьогодні проходять заняття в садочку, але він буде зноситись, щоб на його місці будували новий корпус, і куди дівати звідти дітей?

Тут більше питання не в тому, щоб зробити одну зміну, а в тому, щоб мати змогу переселити дітей, які зараз навчаються в садочку, у будівлю «старої» школи на час, поки буде будуватися новий корпус. Бо в цій будівлі по плану має вчитися 900 дітей, а у нас їх 1800.

З часом все прийде в норму. Але поки все в процесі, бо йде тендер на будівництво. Єдине, щоб не було так, що тендер виграли, прийшли будувати, а дітей нам діти не буде куди. Тому маємо провести певні роботи зі старою будівлею, у якій вже більше року не проводяться навчання. Зараз вирішуємо питання щодо цієї аварійності.


ДИРЕКТОР ЖИТОМИРСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ГІМНАЗІЇ №23 ІГОР БАРАНОВ: «ДИТИНА МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ»


- Чи існує можливість у 23-й гімназії абсолютно безкоштовних сніданків для школярів? Без різних доплат за «покращений» сніданок?

- Це не від мене залежить. Це рішення міської ради. На наступний рік прийматимуть нове рішення, там побачимо.

- Гімназія здобула собі авторитет завдяки попередньому директору Ніні Володимирівні Купрійчук. Чи є у Вас з нею співпраця? Чи контактуєте?

- Всі поради, які Ніна Володимирівна мені давала, були отримані під час моєї роботи тут вчителем. Є підгрунтя у кожної поради, але не можна будувати нового на старих принципах. Звісно, краще зі старого треба залишати, але в той же час треба дивитися на нові прогресивні тенденції.

Я дуже поважаю і погляди, і поради, і розуміння цього процесу тими, хто був до мене, але з них для себе я беру тільки основу, на які я накладатиму щось нове, що існує, або й таке, чого ще немає. Потрохи зміни будуть.

З Ніною Володимирівною ми спілкуємось, отримав від неї настанову, до якої я, звісно, дослухаюсь – щоб я робив гімназію тільки кращою. Я розумію, який авторитет цієї школи, і я розумію, яка на мені відповідальність, щоб не зіпсувати те, що вона будувала і при цьому показати, що може бути ще й краще.



- Як ви дивитесь на приватні школи? Складається враження, що Міністерство освіти заганяє найбільш платоспроможну та успішну частину батьків та їхніх дітей у приватні школи. Як Ви збираєтесь боротись з цим явищем?


- В світі бізнесу гарною ознакою є конкуренція. Я вважаю, що це класно, коли є порівняння і коли у тебе є можливість показати, що твоя державна школа набагато крутіша, ніж приватна, в яку треба носити багато грошей.

- Що для Вас зараз найважливіше у розвитку 23-ї гімназії?

- Думок багато. По-перше, це фінансові питання, тому що нам треба вибудувати здоровий цикл фінансового забезпечення всередині закладу. Треба грамотно підійти до розподілення видатків.

По-друге, шукатимемо альтернативні фінансування. Почнемо дивитися на грантові пропозиції. Грант, звісно, не якась панацея. Зрозуміло, що далеко не всі гранти виграються, але будемо пробувати.

Шукатимемо спонсорів, звертатимемось до державних програм.

Також працюватиму з колективом. Треба розуміти, що сучасний світ для всіх диктує свої вимоги, ми маємо зараз об’єднатися, щоб разом плідно працювати на єдину мету - зробити нашу гімназію ще кращою для всіх учасників навчального процесу.


ДИРЕКТОР ЖИТОМИРСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ГІМНАЗІЇ №23 ІГОР БАРАНОВ: «ДИТИНА МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ»

Джерело статті: Житомир-Онлайн

На головну сторінку

«    Листопад 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
Новини