Норковий бізнес, що заборонений чи не в усіх країнах світу, продовжує працювати в Україні та приносити власникам мільярдні прибутки. Хто і чому покриває об\’єкти підвищеної екологічної небезпеки? Як виглядає «лице» та «виворіт» хутрової індустрії в Україні – дізнавався Артем Поліковський.
У селі Сінгури на Житомирщині про розташовану неподалік звіроферму компанії «Профуна» згадують неохоче. Але врешті знайшлися і ті, хто не побоявся правдиво розповісти про ситуацію.
«За ветеринарно-санітарним законодавством України ось такі звіроферми мають бути розміщені не менше ніж за 1200 метрів від першого жилого будинку, а там до будинку метрів 400. Це перше. Окрім цього, навколо ферми має бути санітарна зона, 300 метрів», – зазначає ветеринарний лікар Олександр Ріхтер.
Пан Олександр свою землю, що впритул до норкових володінь, здає в оренду фермеру. На ділянці вирощують пшеницю. Але Олександр переконує: споживати вирощені там культури небезпечно.
І саме з цієї причини, додають люди, населення Сінгурів щороку зменшується.
«Ми просто будемо жити, виживати, як хто може, виїжджати, й на цьому закінчиться, мабуть, існування такого поселення як Сінгури», – вважає місцева жителька, вчителька біології та хімії Тетяна Розмаїта.
Пані Тетяна також зауважує, що норкова ферма під Сінгурами існувала ще за радянських часів, але тоді її закрили у зв\’язку зі шкідливістю. Та у теперішньому законодавстві, вочевидь, знайшлися лазівки, які дозволили знов перенести сюди шкідливе виробництво, заборонене майже у всій Європі.
