Поки що. Але є усвідомлення, що, в разі чого, вони і я будемо серед перших у ланцюжку тих, хто захворіє на коронавірус у випадку розгортання найгіршого сценарію розвитку подій у нашому місті. Адже моя дружина – медична сестра інфекційного відділення, в якому нині перебуває перший офіційний хворий на кронавірус COVID-19 Бердичева.
Так склалось, що я ніби зсередини бачу розвиток подій – інколи моя оселя нагадує штаб, куди звідусіль стікаються телефонні дзвінки. З цих коротких, схвильованих, інколи істеричних розмов поміж персоналу “інфекційки” у моїй голові складається цільна картина, яку варто проаналізувати.
Так от, нині ситуація з розвитком хвороби в нашому місті нагадує мені події 2014 року – року початку війни на Сході. Як і тоді, наша медицина виявилась неготовою до адекватної боротьби: генерали, які мали очолити боротьбу та спрямувати всі сили на подолання кризової ситуації, спершу допустили критичну помилку, а потім взагалі залишили свій пост. Або по-простому, втекли з посади. Для мене це стало своєрідним шоком. Адже військовий, який дав присягу, та у той момент, коли від нього стали вимагати виконання своїх зобов\’язань, полишає свій пост – це зрадник. Чи не так? Можливо, я помиляюсь, можливо клятва Гіппократа не має сили військової присяги. Тим гірше для нас, пересічних громадян.
Як і в 2014-у волонтери намагаються рятувати ситуацію – везуть експрес-тести, маски, дезінфікуючі засоби. Правда, все той же генерал використовує один із двох наявних експрес-тестів на себе, коханого, при тому, що ознак захворювання не має…
Як і в 2014-у, відповідальність на себе беруть ті, від кого це й не вимагалось. Молодший медичний персонал, очолюваний лікарями, що залишились, мужньо тримається та виконує свої обов\’язки. І ця підтримка не лише фізична – моральна підтримка тих, хто на цей час перебуває вдома на самоізоляції, відіграє чи не найбільшу роль.
Я бачу, як жителі будинку, в якому нині на самоізоляції перебуває одна з медсестер, потроху впадають в паніку. Що очікує на неї та її родину? Спалені двері, чи вимога негайно виїхали з будинку? Взамін підтримки та розуміння ситуації наше оточення чомусь схильне до нагнітання та проявів найгірших людських якостей. Сумно.
Багато чого ще можна розповісти. Але чи варто?
Отже, мийте руки, сидіть вдома та головне – залишайтесь людьми. Адже саме людяність дозволила пройти людству шлях від нерозумної мавпи до розумної людини.
Я впевнений, що ми поборемо цю хворобу так чи інакше. Але лише від нас залежить, які людські якості ми проявимо у ході цієї боротьби.
