Магдин. Личмани. Ці невеличкі лісові села на Овруччині навіть у найкращі свої часи не мали і сотої долі тієї уваги, яку виказує їм сьогодні уся країна. Десятки кілометрів до райцентру Овруч, в могутньому царстві напівдикої природи і з мінімумом цивілізації. А ще… за колючим дротом чорнобильської зони і в оточенні порожніх сіл-привидів, виселених одразу після аварії на ЧАЕС. Ті села виселили, а ці залишили — показники радіації саме тут чомусь були не дуже високі.
Страшні фото згарищ і прохання про допомогу для людей, які залишились тут без даху над головою, без їжі, без одягу у ці великодні дні облетіли всю Україну. Соціальні мережі вибухнули шквалом емоцій, серед яких і звинувачення влади у бездіяльності, у приховуванні справжніх розмірів і причин пожежі, у байдужості до постраждалих людей. До центру подій поїхали і полетіли волонтери, рятувальники, журналісти, місцеві і столичні чиновники… Скромні і тихі трударі опинилися у центрі великої біди і просто неймовірної уваги… Україна побачила і почула перші враження, версії, пропозиції… У тому числі — наказати тих, хто запалив траву біля будинку і не стримав вогню. Тобто, насамперед, місцевих жителів…
Ліс тут горів завжди, але село навіть німці не спалили
Колись давно, у свої найкращі часи, тобто ще до аварії на ЧАЕС, люди жили тут відносно заможно і щасливо… Говір у них свій – з елементами українського, російського, білоруського (поруч кордон). Побут максимально адаптований до лісових умов (мінімум городини на неродючій землі і максимум дарів щедрого лісу). Заробіток — у місцевому лісництві та від збору чорниці, лисичок… Ліс тут був Царем і Богом для усіх поколінь. Його любили, йому поклонялися і його, звісно, потроху, але все більше рубали. Будували хати. Обігрівали їх дровами. І задовольняли потреби народного та різноманітних приватних господарств у якісній та різній деревині. «Хлистовози» – незмінний атрибут цієї місцевості, і дороги за ними ремонтувати просто не встигали. Місцеві чоловіки майже усі і частина жінок працювали у лісництві. Праця була важкою. Дуже. У лісництві заробляли свої перші копійки і діти — садили дерева… Але найбільший прибуток родини щоліта отримували від продажу чорниць. Збір їх теж важка праця, але на ті гроші жилий цілий рік. Інколи у лісі спалахували пожежі. Інколи горіли торф’яники. Місцеві згадують пожежі, які були дуже страшними. Особливо у часи війни, коли село німці мало не спалили через активність місцевих партизан. Але не спалили. Щодо причин післявоєнних пожеж теж говорили різне. І серед того різного були й небезпідставні припущення щодо умисних підпалів ділянок, на яких вирубали і, мабуть, не дуже законно збували ліс. З лісом тут і раніше не все і не завжди було чисто і чесно. Але не пійманий — не злодій.
Інші…
Кардинально життя змінилося після 26 квітня 1986 року. Жити за колючим дротом, який тут з’явився після відселення сусідніх сіл (центрів сільської ради, де були школи, амбулаторії, клуби) стало не лише некомфортно, а й незручно. Люди молодші почали масово покидати свої домівки. Старші потрохи умирали або перебирались до дітей. Минуло з чверть віку після аварії і Магдин, Личмани (пишу саме про ці села) спорожніли. Хати ще світилися розмальованими вікнами, але людей ставало все менше, городи стрімко заростали чагарниками, ліс разом з хижаками грізно наступав на оселі… Закрився фельдшерський пункт, перестали курсувати автобуси, магазин замінила «авто лавка»… Та лісництво залишалося, бо залишався ліс. Хоча з робочою силою вже, звісно, було сутужно — і щодо її кількості, і щодо якості. Але «хлистовози» з доріг не зникали…
Села терпляче чекали, коли помре остання бабуся, щоб разом з нею офіційно зникнути і самим, повторивши долю мільйонів маленьких українських поселень. Так би і сталося. Але одного дня, приблизно у 2015-2016 роках, сюди заглянули чужі люди. “Старовіри” – казали про них. Почали придивлятися до напіврозвалених будинків… І їм тут сподобалось… Тихо – без зайвих спокус цивілізації і сторонньої уваги. Щедро — у ліс вдосталь звірів, ягід, грибів, дров… Стали заселятися, оновлювати садиби, заводити домашніх тварин. Правда, на місцевих вони схожі не були, зовсім. І не лише з причини своєї особливої набожності. Навіть будинки облаштовували по-іншому. Огорожі не низькі, як було колись тут, а високі, з міцно збитих горизонтально дощок і колод. Двори просторі і з дороги закриті від стороннього ока. А за огорожею усіляка живність – кури, гуси, кози, коні…
Тодішній секретар місцевої Колесниківської сільської ради розповідав мені, що всього у цих двох селах, а ще в селі Збраньківці тоді проживало майже 100 чоловік, це 18-19 повноцінних родин.
Про нових мешканців Личманів і Магдина говорили, що люди вони добрі і працьовиті. Власними силами не лише відновили будинки, які рішенням виконкому їм були надані для тимчасового проживання, а й побудували нову церкву, відремонтували школу, де навчалося десятеро дітей. Відгукувались на прохання представників влади допомогти громаді – прибрати кладовище, поставити огорожу. У церкві нові жителі молилися і здійснювали трапезу разом з місцевими бабусями та дідусями.
“Складається враження, що ці люди тут оселилися надовго. Навіть кажуть, що є й інші охочі приєднатися до них. А на зауваження, що вже не залишилося вільних хат, відповідають, що готові самі зводити собі оселі”, – розмірковував секретар сільради, і в словах його була неприхована радість.
Чому пишу про це так детально? Щоб зрозуміли — тут поселилися чужі люди, інші, але вони хотіли тут жити, їм тут подобалося і було комфортно. А ми, уродженці цих місць, які з різних причин їх зрадили, приїжджаючи на кладовище на радовницю, з надією дивилися на впорядковані обійстя, бо відчували, що завдяки саме цим людям село відродиться.
Час великого вогню
За кілька днів до Великодня прийшов на цю землю час великого вогню і великого болю. Хто і чому запалив вогонь, який приніс стільки біди і людям, і природі?
Голова Житомирської ОДА Віталій Бунечко у доповіді Президенту 20 квітня оцінив суму збитків, нанесених пожежею, яка охопила понад 4300 гектар, орієнтовно в 25 мільйонів гривень. Найбільша кількість постраждалих будинків саме в селах Личмани, Магдин, Острови, Середня та Нижня Рудня. Чиновник пообіцяв, що держава допоможе постраждалим громадянам у покритті збитків. Обіцяв допомогу від уряду постраждалим і глава Офісу президента Андрій Єрмак під час засідання оперативного штабу в Овручі. Загалом, десант високопосадовців на Овруччину у минулі вихідні був серйозний і обіцянки звучали обнадійливі. Хоча не чиновники першими протягнули людям руку допомоги. А, як у всіх наших війнах — з окупантами, коронавірусом, а тепер вогнем, – волонтери. Люди самоорганізовувалися через соціальні мережі і організовували доставку найнеобхіднішого у перші найскладніші дні.
А ще піднімали ґвалт у відповідь на оптимістичні заяви чиновників про контрольовані осередки вогню у той час, коли вогонь все ще розростався з шаленою швидкістю.
«Більше 1055 рятувальників, працівників лісгоспів та 109 одиниць техніки працюють, щоб запобігати розповсюдженню вогню. До роботи також долучаються місцеві жителі постраждалих сіл. …Сил і засобів цілком достатньо, для того, щоб загасити лісові пожежі». Це з офіційного повідомлення 19 квітня. І на правду воно не дуже було схоже. Так, рятувальники, і не лише місцеві, працівники лісництв, прості люди працювали тут без відпочинку, з першого дня займання, забуваючи про втому і про голод, так самовіддано, як уміють працювати лише наші люди, чим заслужили на найщиріші слова подяки. Але бракувало у ці дні і сил, і засобів…
«У нас в районі тільки шість пожежних машин, їх то більше, але тільки шість з цистернами. Всього по одній машині у пожежників лісгоспів. А потреба в кількості машин значно більша бо й район величезний», – читаємо у ФБ згодом. А ще дізнаємося, що, наприклад, в Словечанській місцевій пожежній охороні машини пожежні ніби і є, а працювати нікому через брак коштів. І просто море гнівних дописів маємо під фото пожежної машини, яка у районі с. Рудня, не змогла допомогти боротися з вогнем, бо застряла на старому і розваленому мосту через річку. Таких мостів у нас в області сотні, і чим багатший ліс навколо, тим старіші і страшніші ці мости. Ніяк не вписуються в оптимістичні оцінки чиновників і слова окремих погорільців, які нарікають на те, що пожежні машини хоч і приїхали, але будинки від вогню не рятували. А ще ті, кого, як прозвітувала влада, евакуювали, пожаліли, що послухали ту владу. Кажуть — хто не послухав і залишився у селі, врятував свою оселю, а їхні вигоріли вщент і ніхто тому навіть не спробував завадити.
Сьогодні ці люди вже вдома, потроху приходять до тями і починають на згарищі старого життя облаштовувати нове. Просять будівельний інструмент, корм для тварин, насіння… Навряд чи хтось чекав від них саме такої поведінки. Пропонували погорільцям різні варіанти де оселитися, ближче до Овруча і цивілізації. Але усі пропозиції були відхилені. Вони повернулися на нашу-свою випалену землю…
То чому горіло?
«Проаналізовано можливі версії виникнення пожеж, що тривають від 16 квітня. Одна із них – підпал сухої трави і сміття на території приватних домогосподарств та невідповідальне ставлення власників земельних ділянок». Ще одна заява чиновників, яка збурила народ. Чи не занадто все просто? Стільки займань одночасно в різних місцях? Чи не варто розглянути і інші версії. Наприклад, навмисний підпал, щоб приховати сліди незаконних вирубок, як тут робили і раніше, але тоді процес був під контролем. Чи розчищення майданчика для видобутку корисних копалин, якими ці місцини дуже багаті. Сторожили розповідають, що напередодні аварії тут жили і працювали цілі експедиції. І у розмовах з місцевими чоловіками за вечірнім стаканом самогону геологи розповідали, що знайшли тут ТАКЕ, що кардинально змінить долю усіх…
А ось ще одна із версій.
«Пожежі відбуваються у перспективних для видобутку (бурштину, берилію та інш.) місцях.
Мінекоенерго нещодавно підписало погодження про створення національного парку на території Овруцького району і частина лісових масивів, де відбулися пожежі мали б туди увійти. Отже, якби процес створення найближчим часом дійшов до логічного завершення, то, звісно, видобуток будь-яких копалин на цих територіях був би неможливим.
У природоохоронній зоні Поліського заповідника теж пожежі… чомусь саме там, де залягає берилій»…
«І, навіть, якщо у вас є інші думки стосовно причин пожеж, майте на увазі, що ситуацією, яка склалася можуть скористатися ті “нечисті на руку і совість люди”, які давно мріють заволодіти надрами Овруччини!», – наголошує дописувач.
Ух, попадетесь!
Мабуть, таки не дуже повірив у версію халатності місцевих господарів, котрі впорядковували своє обійстя і міністр Аваков, який, облітаючи на гелікоптері зону пожеж, нещодавно вгледів нові займання і вибухнув у ФБ емоціями, натякаючи на те, що «кто-то хочет подпортить жизнь в стране, кто-то спрятать огнем свои грязные делишки.. МЫ это очень ясно все понимаем. И мириться не намерены – и принимаем меры…”.
Що до мір, йдеться про створення спеціальної групи МВС, анонсується, що Нацгвардія розпочала антидиверсійну операцію у лісі…
“Ух попадетесь! А попадетесь точно! И штрафом уже не отделаетесь», – грозить розгніваний чиновник. І стає дуже цікаво, хто ж таки попадеться. Хто відповість за нанесені збитки — матеріальні і моральні? Бо ж, якщо у Личманах частину будинків вдалося врятувати, то у Магдині згоріли майже усі (28 знищено, залишилось 4), практично вигоріло с. Острови, великі збитки у селах Середня Рудня та Нижня Рудня. Що ж до збитків, нанесених екосистемі цього унікального краю, то вони просто катастрофічні. Як і нашій історичній спадщині. Наприклад, у с. Журба (це зона відчуження, в 12 км від Магдина) згоріла унікальна дерев’яна церква, збудована ще у 1900 році. І отой палій, якого, можливо, вирахують і призначать винуватцем трагедії, точно ці збитки не компенсує. І навіть якщо його посадять за грати, кардинально ситуацію у лісовій галузі області це не змінить. Бо тут потрібні інші заходи, які вкажуть на реальних винуватців. Інших. Із касти недоторканих.
Лісники та рятувальники просили у небес дощу. 25 квітня небеса зглянулися. Зараз тління торфу та лісової підстилки зберігається на території близько …… .. гектарів. Всі зітхнули з полегшенням. Всього з пожежами, які спалахнули в Овруцькому районі 16 квітня, боролися …. бійців ДСНС з …. областей України та … .. одиниць техніки.
Що стосується поселенців, які тепер фактично є біженцями із згорілих сіл, найкраща допомога для них – це дерева і брус для будівництва будинків і техніка. Все інше вони зроблять самі, як кілька років тому самі відновили вимерлі села.
