Уже котрий день живу з неймовірною думкою — бо годі прийняти реальність, що немає Марти Коломиєць. Саме так болісну новину про її несподіваний і болючий відхід повідомив відданий чоловік, Данило Яневський: “Marta is gone”. Марта заснула в Данила на руках. Вона останніми роками нездужала, мала поважні проблеми з нирками, але здавалося, що її сильна воля, життєрадісність та опіка Данила переможуть усе. Навіть загрозу смерті.
Марта була для мене дбайливою, люблячою Сестрою більше, ніж 40 років. Ми були пластунами у різних, віддалених одне від одного американських містах, і у 1977 році вперше зустрілися в Гантері — в таких собі нью-йоркських Карпатах — на «Школі булавних» та «Лісовій Школі» (вимогливі вишколи для пластових лідерів, дівчат і хлопців). Зустрічалися ми 1978 року на Міжкрайовій Пластовій Зустрічі в Скелястих горах Канади. Однак нагода від серця подружитися прийшла ще через рік на «Вовчій тропі» — вишкільному таборі юнацьких виховників, де Марта була серед моїх наставників.
Я — син зубного лікаря — приїхав без зубної щітки. Марта знайшла вихід і з того часу, знаючи, що я буваю розсіяним мрійником і не до кінця практичним, взяла мене під свою опіку. Не лише на час тижневого табору, а на чотири десятиліття. Марта підтримувала мене у робочих проектах та особистих викликах в Бостоні й Римі, Львові та Парижі, в різних країнах та віддалених континентах. Марта запросила в моє життя і Данила, який рівно ж ділиться зі мною дружбою і теплом. Це покровительство і супровід були і моральними, і наскрізь конкретними. Подарований нею светр грів тіло, а слова і жести втішали душу і серце. Гостинний притулок дому Марти і Данила дарував відпочинок і зцілення.
Марта мала гостре відчуття знаків і символів. Це проявлялося у всьому. Зокрема у тому як завжди зосереджено вона обирала подарунки друзям і родичам. Кожному. Пам\’ятаю як у тому ж 1979 році, після вишкільного табору, ми поїхали разом до моїх рідних Сиракуз. У мене перед очима досі стоїть картина, як у сувенірній крамниці Сиракузького університету вона з великим ентузіазмом і прискіпливістю підбирає пам’ятки про подорож для свого улюбленого брата Андрія. Для кожного — Коломийців, Караванів, для Данила і всіх Яневських та міжнародного кола подруг і соратників — Марта вміла знаходити особливі, неповторні і небанальні символи близькості, уваги, дружби і любові.
Нас усіх зворушувала Мартина здатність постійно мати на увазі стількох інших. Вона природно, щиро, творчо і шляхетно супроводжувала безліч осіб, з якими перетиналася. Пам’ятала не лише про іменини чи уродини, розпочаті чи завершені проекти та спільні справи, але й також про важкі обставини: хвороби чи складні випробування когось з близьких. Марта Коломиєць вміла бути поруч, також у час смерті. Вона вміла крізь сльози сміятись.
Марта глибоко переживала за інших. Сумувала, страждала, сперечалася з Господом про біль і несправедливість у світі. Проте у цих конфронтаціях переважали її віра в Бога та оптимізм, її пластова «добра гадка», її експансивна радість і переможна усмішка. Перемагала Мартина доброта.
Джерела наснаги Марти Коломиєць брали свій початок з глибин. Вона виростала в істинно християнській, інтелігентній, шляхетній родині Анатолія і Люби Коломийців. Формували її особистість рідна парафія святих Володимира і Ольги в Чикаго, добра американська освіта і суботня школа українознавства, братство молоді Бориса і Гліба, “Пласт” і курінь “Перші стежі”. На Літніх курсах в 70-тих роках у римському УКУ вона зблизька пізнала патріарха Йосифа Сліпого, який став для неї взірцем незламності і творчості. Про нього Марта з Данилом згодом зняла вражаючий документальний фільм. Нею створені професійні середовища виявляли і розвивали і без того тонкі, Богом дані, навички спілкування і об’єднання найрізноманітніших спільнот.
Ім\’я Покійної символічне. У її стилі. У Євангеліях «Марта» належала до найближчого кола Ісуса. Сестра Лазаря і Марії, що «багато трудиться”, забезпечуючи все необхідне. Ісус до них часто приходив і особливо їх любив. В їхньому домі святкували воскресіння Лазаря, з їхнього дому Христос в’їжджав у Єрусалим, де Його зустрічали діти і де за кілька днів відбулися спасенні події Його страстей, смерті і Воскресіння. Віра в Христа, співпраця для будови Божого Царства, благовістування працею, може й надмірною, коштом власного здоров\’я — це риси Марти Коломиєць.
Марта була кольорова, символічна, емоційна і експресивна. Як і картини її любого «Татка», художника Анатолія Коломийця, що впроваджував її у світ мистецтва. Уся родина Коломийців — мама Люба, вуйко Олько, брат Андрій зі сім\’єю — належить до найбільш відданих і надійних членів української громади в Чикаго.
Стажування в жіночому журналі Ms Magazine було для молодої журналістки Марти Коломиєць вступом до авангардної журналістської постави. Проте, її авангардність не була ідеологічною, а людською. Марта вела у стосунках, відважно ініціювала, випереджувала, долала кордони між людьми — навіть тоталітарну Залізну завісу. Легендарне інтерв’ю з В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем у 1987 році, за яке “американську диверсантку” було затримано і урочисто видворено з Радянського Союзу, призвело згодом до того, що вона стала першим іноземним журналістом офіційно акредитованим в Києві ще перед світанком незалежності української держави. І так штаб-квартира Українського народного Союзу в Києві — американської братської страхової компанії, що видавала газети “Свобода” і “Ukrainian Weekly” — стала місцем зустрічі провідних культурних, громадських і політичних активістів.
У той час Марта познайомилася з Данилом, і зав’язалася дружба, що переросла в кохання і тривалу спільну мандрівку крізь буремні пригоди нової української держави та молодого пострадянського суспільства. Данило відзначається оригінальними і творчими перспективами, і взаємна відкритість і невимушена гостинність Марти і Данила дозволили їм поєднувати світи, які в житті багатьох були несумісними — світ діаспори і центральної України, пострадянської дійсності і демократичного Заходу. Зрештою, поєднання і синтез кращих сторін різних, часом протилежних, контекстів були однією з основних життєвих цілей Марти Коломиєць. І робила вона це віртуозно. Не деклараціями, а щоденною працею і великою любов’ю.
Марта любила Бога, людей і Україну. Послідовно і дієво. Її любов була плідною, бо творила проекти, добрі справи і щось зароджувалося, плекалося нею у кожному з нас, хто мав щастя спілкуватися з нею. Те, що Марта робила, завжди щиро і сердечно, давало надію конкретним людям та уможливлювало конкретні зміни в Україні. Вона була присутня у всіх основних, життєдайних процесах незалежної України. Марта була донором, а ми приймачами її світлої енергії. Я особисто, і можу говорити від імені багатьох друзів — ми вдячні Марті за її життєствердність. За тихе, світле і усміхнене утвердження кожного з нас.
Скільки Марта Коломиєць доклала зусиль, щоб підняти погляд української жінки і консолідувати жіночий рух в Україні. У контексті, коли багато хто ставав циніком, зокрема ті з діаспори, хто у романтичному пориві на початку 90-тих приїжджали до України і розчаровувалися, Марта десятиліттями систематично боролася з драконом корупції та іншими пострадянськими демонами. Не гаслами, не побожними думками, а структурованою, системною працею — від ранку до ночі. Під її керівництвом Фулбрайтівська програма в Україні міняла життя сотні людей і впливала на різні інституції по всій країні. Скільки вона доклалася до виховання молодих лідерів, розвитку громадянського суспільства, університетів, зокрема Українського католицького. І все ж таки знаходила Марта час на чай і каву, на те, щоб посидіти з друзями, і завжди настоювала, що то ми її гості.
Сьогодні друзі та співпрацівники розгублені раптовою втратою. Ми огортаємо нашою молитвою Данила, маму Марти — пані Любу, якій виповнився 91 рік, брата Андрія й усю родину, яка через пандемію не може бути разом фізично, щоб у Києві з нею попрощатися. Проте ми разом. Марта вміла єднати людей за життя, і відчуваємо як зараз єднає нас духовно у таїнстві свого переставлення.
У теперішній тривозі нам як ніколи потрібне те, що уособлювала Марта Коломиєць. Вона відчувала, що треба робити і як це робити разом. Вона завжди була готова допомогти і підтримати — чи то приятеля-пластуна, який забув удома зубну щітку, чи друга-митрополита, що починає нове служіння… Чи то українських студентів і науковців, чи то жінок, які хотіли ставати сильнішими…
Стільки всього ще не зроблено. Marta is gone. Марти немає, переставилася на заслужений відпочинок у Господній дім. Але хіба наша Марта буде “відпочивати” там без любязної дії, без спілкування, без духовної єдності? Хіба вона зможе нам не допомагати? У мене, дорога Сестричко, сумніву немає. Ти з Богом і у Господі будеш з нами. Супроводжуй, підтримуй, допомагай, і нехай Твій приклад буде з нами!
Новоіменований архиєпископ Філадельфійської архиєпархії, президент Українського католицького університету